Процес

— Авжеж, — підхопила Лені, з усмішкою подивившись на купця, — який він балакучий! А ти йому — тут вона обернулася до К. — не вір анітрохи. Хоч він і милий, але полюбляє теревені. Певне, адвокат ще й через це його не терпить. Хай там як, він приймає його тільки тоді, коли в нього є настрій. Я доклала вже чимало зусиль, аби його змінити, але він просто неможливий. Ось уяви собі: одного разу я доповіла йому про Блока, а він прийняв його аж на третій день. Та якщо Блока, коли його покличуть, нема на місці, тоді все пропало, про нього треба доповідати знову. Через те Блокові дозволено спати тут, уже не раз траплялося, що адвокат кликав його до себе навіть уночі. Тож тепер Блок готується щоночі. А втім, трапляється й таке, що адвокат, з’ясувавши, що Блок тут, іноді вирішує не приймати його.

К., не вірячи, подивився на купця. Той кивнув головою й пояснив, що перед цим він так щиро розмовляв із K., бо, напевне, бентежився від сорому:

— Атож, людина згодом потрапляє в залежність від свого адвоката.

— Він нарікає лише для годиться, — поправила купця Лені. — Він спить тут залюбки і вже не раз казав мені про це. — Дівчина підійшла до невеличких дверей і пхнула їх. — Хочете побачити його спальню? — запитала вона.

К. пі­ді­йшов і обдивився з порога низесеньку комірчину без жодного вікна, де весь простір займало вузеньке ліжко. На те ліжко треба було залізати через бильце. Біля узголів’я в стіні була ніша, там мало не купою лежали свічка, каламар, перо і в’язка паперів, мабуть, матеріали процесу.

— Ви спите в кімнаті для прислуги? — запитав К., обер­таючись до купця.

— Лені відступила її мені, — відповів Блок, — кімната дуже вигідна.

К. довго дивився на купця: перше враження, яке в нього склалось про Блока, либонь, таки правильне: він має досвід, бо ж його процес триває дуже дов­го, але той досвід куплено дорогою ціною. Вигляд купця раптом став К. нестерпний.

— Поклади його в ліжко! — гримнув він на Лені, що, здається, зовсім не розуміла його. А сам К. уже хотів іти до адвоката, щоб завдяки своїй відмові спекатись не тільки адвоката, а й Лені та купця. Та він іще не дійшов до дверей, як купець заговорив до нього тихим голосом:

— Пане прокуристе, — К. сердито обернувся до нього. — Ви забули про свою обіцянку, — нагадав купець і благально підвівся назустріч К. — Ви мали сповістити мені якусь таємницю.

— Справді, — схаменувся К. і шмагонув очима й Лені, що пильно дивилась на нього. — Так ось слухайте. А втім, це вже майже не таємниця. Я йду зараз до адвоката, аби відмовитись від нього.

— Він зрікається адвоката! — крикнув купець, зіскочив зі стільця і, піднявши руки, забігав по кухні. — Він зрікається адвоката! — Лені вже хотіла накинутись на K., але купець заступив їй дорогу, дівчина обома кулаками вдарила йому в груди. З кулаками наготові вона метнулася за К., але той мав велику перевагу. Коли Лені наздогнала його, він був уже в адвокатовій кімнаті. К. майже причинив за собою двері, але Лені, пхнувши ногою половинку дверей, схопила К. за руку й намагалася витягти його. Проте К. так міцно стис їй зап’ясток, що вона, зойкнувши, мусила пустити його руку. Зайти до кімнати Лені вже не наважувалась, але К. однаково замкнув двері на ключ.

— А я вже зачекався вас, — проказав адвокат з ліжка, кладучи документ, який він читав при свічці, на тум­бочку й надягаючи окуляри, щоб краще бачити клієнта. А К. за­мість вибачитись сказав:

— Я скоро піду назад.

Адвокат, не дочекавшись вибачення, пустив слова К. повз вуха й говорив далі:

— Наступного разу такої пізньої години я вас уже не прийматиму.

— Це відповідає моїм бажанням, — буркнув К.

Адвокат спантеличено подививсь на нього.

— Сідайте, — запросив він.

— Якщо така ваша ласка, — мовив К., присунув стільця до тумбочки й сів.

— Мені здається, наче ви двері закрили на замок, — сказав адвокат.

— Так, я замкнувся від Лені. — К. мав намір нікого не щадити. Проте адвокат поцікавився:

— Що, знову приставала?

— Приставала? — перепитав К.