Пси господні

Метушня біля великого намету його не оминула. Спочатку той самий дуже зайнятий капітан, який їх замкнув раніше, завів туди "свого" сержанта. Потім той вийшов і привів за собою багато одягненого пана в обладунках з покриттям і з орнаментами, явно когось із високого стану. Вони увійшли до намету, але вийшов тільки той, в обладунках – разом з дуже елегантним аристократом, одягненим у цивільний одяг, хоча на цивільного він не був схожий. Вони подивилися в бік клітки, тихо перемовляючись. Еркісія миттєво спітнів. Щось було не так – і він, мабуть, здогадувався, що саме.

Той, що був у цивільному, кивнув охоронцям з алебардами, і вони вчотирьох підійшли до імпровізованої в'язниці.

– Агов! Кого сьогодні заарештували на дорозі до Фульди? – запитав той, що був у багатих обладунках.

Двоє обшарпаних селян одразу ж показали пальцями на ченця і стрільця. Охоронці витягли їх з клітки і повели до великого намету. Вельможі йшли за кілька кроків позаду них.

Шатро і справді виглядало як королівське. Окрім величезного штабного столу, на якому лежали карти та книги, там стояло розкладне ліжко, кілька менших переносних меблів і чимала стійка, на якій висіло кілька багато оздоблених обладунків зі срібним гравіюванням.

Іншим жестом цивільний вказав на місце посеред намету, де охоронці поставили арештованих на коліна, і став перед ними разом з тим, що в обладунках, який тримався на два кроки позаду.

На них дивився високий, трохи шпакуватий брюнет років тридцяти. Його витягнуте обличчя обрамляли завиті кучері до плечей і модна іспанська борідка з підкрученими догори вусами. Широкі очі свідчили про розум, а великий римський ніс – про шляхетне походження. Його вбрання видавало його походження з вищих кіл – складки чорного шовку і жилет були помережані сріблом. Пряжки його черевиків на високих підборах також були срібними.

– Ви знаєте, хто я?

– Звичайно ж, не Папа Римський, – нахабно відповів Херцбрудер, очевидно, повністю відновивши свій давній настрій. Як і очікував Еркісія, він отримав удар рукояткою алебарди по спині, застогнав і замовк.

– Мене звуть Вільгельм, і я походжу з гессенської династії. І так сталося, панове, що я, з Божої ласки, є правителем земель, на яких ви щойно опинилися. Так от, виявляється, що мої сержанти говорять про вас найдивовижніші речі: що один говорить з іспанським акцентом, а інший – ніби з найдальшого села. Що прямуєте з півдня на північ, що у ваших кишенях є підозрілі предмети, які варті розслідування, що у вашому тубусі папери, а значить, ви шпигуни, і що я знаю, що та скотиняка фон Тіллі вирушив два дні тому з Гейдельберга, так що все це складається в дуже цікаве ціле, ви так не вважаєте?

Жоден із заарештованих не вважав за потрібне відповідати на таке риторичне запитання.

– Папірці виявилися не якимись наказами чи планами, – закрутив свою промову Вільгельм Гессенський, демонструючи виняткове чуття і легкість у виборі слів, – а арамейським манускриптом, який я сам, не буду брехати, шукав, а вкрай підозрілі предмети – вражаючою колекцією реактивів, необхідних для інкантування малефіцій[24]. Ще б пак! Також у скринях знайшли імператорський дозвіл, що давала право якомусь Ідальго де Компосіто... здається, фальшиве ім'я... безперешкодно проїжджати імперськими землями, а також печатку, яку неважко було ідентифікувати як печатку Священної Канцелярії. З іншого боку, при другому коні не було знайдено абсолютно нічого, крім одного золотого флорина, рушниці і декількох гнилих яблук, якими господар, очевидно, годував цю жалюгідну і гідну жалю тварину. Отже, все вказує на те, що ви дуже цікава компанія, панове, і я з нетерпінням чекаю ваших пояснень, – підсумував він, сідаючи на оббитий оксамитом стілець у кутку намету.

Ті мовчали. Ландграф зумів так сформулювати свій монолог, що вони відчули себе трохи безглуздо, що він вважає їх за таку "цікаву компанію", хоча для цього не було жодних підстав. Відтак, мовчанка починала тривожно затягуватися.

– Як хочете. Щодо тебе, іспанець, то я не знаю, як тебе звати, але добре знаю, хто ти такий. Кілька твоїх братів зробили мені велику послугу, видавши мені свої штучки, не зовсім з власної волі і навіть дуже навіть проти власної, але все ж таки. Генерал Гейзо!

Той, що був в обладунках, віддав честь.