РАЙ.центр

Бомжі глянули на мертву дівчину — руді кучері по плечах, білою спідницею обліплена, мов вояка бинтами.

— Та ні... — мовив один. — Чиста душа. Вбили дівку...

— Хто?

Перший не відповів, повернув до Киева голову — столиця височіла на горизонті темною могутньою хмарою. Такою могутньою, що здавалося, чи до неба сягне і затулить його, чи розповзеться по землі, заллє її собою аж до кордонів. Сонце блимнуло. Розігнало хмару, не лишивши тій і краплі лякливої сили.

Бомжі упали на коліна біля берези, заходилися рити землю — треба поспішати. Он де сонце на небі, ще приведе на берег відпочивальників, завадить поховати мертву дівчину. З дивного катерка, що гойдався на невидимих хвилях між небом і землею, за ними спостерігали Люба і Соня. Сиділи на носі, звісивши ноги за борт.

— Затишне місце, — сказала Соня. — Краса... І зовсім нема людей.

— Так, — погодилася Люба. — Гарно...