Ресторан на краю Всесвіту

«Алло? Так, Це видавництво «Мегадодо», редакція «Путівника по Галактиці для космотуристів», найчудовішої книжки у всьому розвіданому Всесвіті. Чим я можу вам допомогти?» — сказала велика рожевокрила комаха у трубку з сімдесяти телефонів, що стояли вишикувані на просторій хромованій поверхні секретарського столу у приймальні редакції «Путівника по Галактиці для космотуристів». Її крила затремтіли, очі забігали. Вона спостерігала за усіма цими неохайними істотами, що юрмилися у фойє, бруднили килим, залишали брудні відбитки рук на шпалерах. Вона була задоволена тим, що працювала у редакції «Путівника по Галактиці для космотуристів», от тільки б якось відвадити звідсіля усіх оцих космотуристів. Хіба ж їм не належиться вештатись по брудних космопортах чи ще деінде? Вона була переконана, що десь колись прочитала у цій книжці про те, як важливо вештатися саме в брудних космопортах. На жаль, більшість із них з’явилися сюди і цілими днями підпирали стіни цієї гарненької чистої і блискучої приймальні, здається одразу після того, як побували в особливо брудних космопортах. Єдине, задля чого вони сюди приходили, так це щоб поскаржитися. У комахи здригнулися крильця.

— Що ви кажете? — сказала вона комусь по телефону; — Так, я передала ваше повідомлення панові Зарнівупу, але, боюся, ви з ним не зустрінетеся, бо за ним уже і слід прохолов. Зараз він у міжгалактичному круїзі. Вона нетерпляче відмахнулася щупальцем від однієї з неохайних істот, яка лютилася і намагалася привернути до себе її увагу. Нервовим жестом вона показала сердитому відвідувачеві, щоб той прочитав об’яву на стіні зліва від неї і не перешкоджав під час важливої телефонної розмови.

— Так, — сказала комаха, — він у себе в кабінеті, але саме перебуває у міжгалактичному круїзі. Щиро дякуємо за ваш дзвінок, — і з грюкотом кинула трубку на важелі.

— Прочитайте об’яву! — гримнула вона на сердитого чоловіка, який мав намір подати скаргу про найсміховиннішу і найнебезпечнішу дезінформацію, яку надрукувала у книжці.

«Путівник по Галактиці для космотуристів» — це незамінний супутник усіх тих, кому не терпиться досліджувати сенс життя у просторах безконечно складного і дивовижного Всесвіту, бо хоча даремно було б сподіватися від цієї книжки, що вона виявиться корисною та пізнавальною в усіх випадках, на її сторінках принаймні зазначалося, що там, де допущені неточності, інформація таки дійсно неточна. Якщо ж ішлося про значні протиріччя, то, ймовірно, щось негаразд було з реальними фактами.

У цьому і полягала суть об’яви. Звучала вона так: «Зміст путівника сумнівам не підлягає. Невірогідною часто буває реальність».

Такий висновок приводив до певних цікавих наслідків. До прикладу, коли на видавців «Путівника» подали в суд сім’ї тих, що загинули внаслідок буквального розуміння опису планети Трааль (у книжці говорилося: «Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу для прибулих туристів», а мало бути «Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу з прибулих туристів»), вони стали наполягати, що перший варіант цього речення набагато привабливіший з точки зору естетики, викликали знаного поета, який під присягою посвідчив, що краса — це правда, а правда — краса, і у такий спосіб спробував довести, що в цій справі винуватою стороною є саме життя, бо немає в ньому, як з’ясовується, ані краси, ані правди. Судді погодилися, виголосили зворушливу промову, звинуватили Життя у неповазі до суду, а перед тим, як вирушити на майданчик і приємно розважитися партією в ультрагольф, у належному порядку позбавили його усіх присутніх.

Зафод Бібльброкс увійшов до приймальні і наблизився до комахи-секретаря.

— О’кей, — сказав він, — де тут Зарнівуп? Давайте його сюди.

— Вибачте, сер, — крижаним тоном відповіла комаха. Їй не подобалося, коли до неї отак зверталися.

— Зарнівуп. Мені він потрібен, ясно? Давай його сюди.

— Даруйте, сер, — різко відповіла маленька хирлява істота, — якщо ви трохи охолонете…

— Слухай, — перебив її Зафод. — Я охолов аж по саме нікуди, ясно? Я до того холодний, що у мені можна харчі зберігати не гірше як у холодильнику. Я такий спокійний, що ледве язиком повертаю. А тепер рухайся жвавіше, інакше я тут усе розтрощу.

— Гаразд, якщо ви дасте мені можливість пояснити, сер, — відповіла комаха, подригуючи найнервовішим зі своїх щупалець, — то я скажу вам, що це неможливо, бо Зарнівуп зараз у міжгалактичному круїзі. «От чорт!» — подумки вилаявся Зафод.

— Коли він повинен повернутися? — запитав він.

— Повернутися, сер? Він у своєму кабінеті.

Зафод помовчав, намагаючись проаналізувати щойно почуте. Нічого путнього з цього не вийшло.

— Отже цей тип у міжгалактичному круїзі… і у себе в кабінеті? — Він перехилився через стіл і вхопився за щупальце, що все ще тремтіло.

— Послухай мене, триоке чудо, — сказав він, — ти краще не забивай мені баки, бо я ще й з не такими, як ти, спокійно давав собі раду натщесерце.

— Ой, а ви хто такий, золотце, що таке говорите? — обурилася комаха. Її крильця затремтіли від люті. — Може, Зафод Бібльброкс чи що?