Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

1. Юрий Тютюнник, будучи уполномоченным по демобилизации 7-го района Юго-Западного фронта, при демобилизации отбираемое оружие не сдавал на склады, охраняемые немцами, а сдавал его на скрытые склады, откуда оно выдавалось партизанам. (…)

Таким образом, к первым числам мая 1918 года в Звенигородском уезде и в прилегающих к нему селах Каневского, Уманского, Таращанского уездов было организовано 18 отдельных батальонов, общей численностью в двадцать пять тысяч вооруженных партизан. (…) Тютюннику перед моим отъездом было поручено оставаться легально в роли уполномоченного по демобилизации как нескомпрометировавшему себя явно, раздать все остальное оружие, находящееся под охраной немцев. Тут нужно упомянуть, что при уездном воинском начальнике существовала команда в 200 человек пехоты и 45 кавалерии, которая вся была укомплектована повстанцами (…).

Вот эта команда должна была сыграть последнюю роль. К ночи после заседания в селе Гусаково под руководством Тютюнника было собрано 300 подвод к городу Звенигородка, где и была устроена вышеупомянутой командой симуляция бунта, разбили все шкафы у воинского начальника, уничтожили дела, разбили замки у складов и погрузили имущество и оружие на ожидаемые подводы.

На утро Тютюнник для отвода глаз (он вообще одарен авантюристическими задатками) явился с докладом о «происшествии» к немецкому коменданту…»

Навіть ці уривчасті спомини на сторінках большевицького часопису до певної міри висвітлюють деякі риси характеру майбутнього генерал-хорунжого українських республіканських військ.

Не менш цікавими є свідчення Муравйова, який в лютому 1918 року вчинив «червоний терор» у Києві, зроблені ним «Известиям В.Ц.К.» після відходу червоних з України під натиском німецьких військ. Колишній царський підполковник високо оцінює боєздатність загонів Вільного козацтва Звенигородшини, що діяли під орудою отамана Юрка Тютюнника: «Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи не своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. (…) Та інакше було в Звенигородському повіті, де український шовіністичний націоналізм збудував собі забороло у вигляді так званого вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіті, а навпаки — перейшла в наступ, чим зробила чималу шкоду нашим військам (сам Муравйов ледь не потрапив у полон. — О. Р.). Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію».

Із вступом українсько-німецького війська до Києва Вільне козацтво за наказом уряду Центральної Ради було розформоване. Можна лише уявити, як раділи вороги України, довідавшись про це. «Фактично ж Звенигородський кіш демобілізувався, — писав Юрко Тютюнник у своїх споминах «Звенигородський Кіш Вільного козацтва», — приховавши зброю на всяк випадок…»

Невдовзі Юрко Тютюнник разом із своїми загонами вливається у військо отамана Григор'єва, відтак стає начальником його штабу. Взимку 1919 року повстанці переходять на бік червоних. Однак недалекоглядна політика большевиків (насильницьке насаджування в українських селах радгоспів, перегини в аграрній політиці) викликали невдоволення серед селянської маси. Одне за одним вибухають повстання проти московських комісарів, реквізицій, комуни, чека, продрозкладки… «Если вслед за мною будет вырастать такая паршивая власть, какую я видел до настоящего времени, — заявляє у телеграмі на ім'я голови Українського Раднаркому колишній штабс-капітан Никифор Григор'єв, — я, атаман Григорьев, отказываюсь воевать. Заберите мальчиков, пошлите их в школу, дайте народу солидную власть, которую он бы уважал». Гаслом повсталих стадо: «Влада Радам народу України без комуністів». Грізна військова сили (23 тисячі бійців, 32 гармати, 20 бронепоїздів) під командуванням Григор'єва і Тютюнника визволяють від інтервентів Миколаїв, Херсон та Одесу, Однак уже а травні 1919 року переважаючі сили червоних завдають поразки григор'свським формуванням. У липні, під час зустрічі колишнього штабс- капітана з Нестором Махном отаман із Гуляй-Поля власноруч застрелить Григор'єва. Тютюнник на чолі загону вирушає під Жмеринку, де а той час перебувала ставка Головною Отамана військ УНР Симона Петлюри. Незабаром Юрко Тютюнник очолить селянську групу республіканських військ, потім командуватиме Залізною дивізією, а під кінець 1919 року обійме посаду заступника командувача військ УНР.

Від 6 грудня 1919 р. до 6 травня 1920 р. триває зимовий похід армійської групи під командуванням генерал-хорунжого М. Омеляновича-Павленка (помічник — генерал-хорунжий Ю. Тютюнник) по денікінських і большевицьких тилах. Подолавши 2500 кілометрів і провівши кілька блискучих операцій, частини республіканських військ успішно повертаються назад, з'єднавшись із регулярною армією УНР, точніше з її рештками, як незабаром будуть інтерновані на території Польщі.