Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Отже, нібито не залишаючи проб вирішити справу легальним шляхом, ми послали Керенському довжелезну «служебну» телеграму з проханням дозволити утворити український полк. Та одночасно з тим до Києва виїхав голова клубу п. Мацько, де мав одержати відповідні розпорядження та інструкції від Центральної Ради, яка вже існувала. А я, будучи заступником п. Мацька, запровадив, поки що на папері «самочинне» зведення українців в окрему військову частину. То був своєрідний мобілізаційний план; українські чоти одного «общерусскаго» батальйону мали скласти сотню, сотні, що знаходилися в складі одного «общерусскаго» полка, зводилися в курені, а останні вже складали полк. Сотні та курені мали свою чергову лічбу. Були визначені й командири. Все, як і належиться в мобілізаційній справі, мало бути тайною. Але кожний козак і старшина повинен був знати, до якої сотні та куреня він приписаний, і так само знати своїх командирів. Одначе москалі пронюхали про наші приготовки. Знявся страшний галас. Пішли збори за зборами. Москалі закидали нам, що ми відокремлюємося, щоби не йти на фронт (тоді ще не вивітрився клич «до полной побєди!»). Ми запевняли, що як тільки сформуємо свій національний полк, то зараз же й вирушим умирати за «общеє атєчество». Та нам не вірили. І мали рацію, бо обороняти Росію, в погромі якої наша нація була зацікавлена, небагато найшлося б охочих навіть серед тих, що не хотіли «відокремлення». Там, де наші промовці перемагали, москалі зі своїми спільниками не цуралися й засобів недемократичних, як «арести по нєдоразумєнію» і т.ін. Вони навіть почали побрязкувати зброєю. Ми теж стали у відповідну позу. Російсько-польська частина залогової ради послала таємно від нас делегацію до Петербурга з проханням «ліквідіровать» нашу орґанізацію.

Зам'ятіна таки повалили. На місце його прислали з Одеси полковника Кондратьєва (москаль). 3 новим начальником залоги я не мав нічого спільного. На нових виборах до залогової ради переміг блок наших ворогів. На таврійському губерніальному з'їзді перемогли російські соціалісти- революціонери. Одне слово, ми не витримали наступу наших ворогів і повинні були зійти до ролі меньшости. В залоговій раді, в штабі залоги, в полках і ротах готовилися ліквідувати «раз'єдінітєлей, провокаторов, сепаратістов» та інших страшних людей, тобто нас. Не спали й ми. Мацько повернувся з Києва. Побув він у столиці більше тижня. Був і на Першому Українському Військовому З'їзді (5 травня), як представник нашого клубу. Мацько зробив перший звіт президії клубу, а потім у головних рисах про те ж розповів зібранню депутатів. Нас цікавив кожний факт, кожне слово, кожна думка, що походила з Києва, де повинен би бути мозок нації. Подібно до нервів, ми готові були передати в маси зарядження центру і самі прийняти участь у виконанню. Доходило до дрібниць. Питали:

— А який собою Винниченко? Петлюра? Міхновський? Ол. Степаненко?.