Робін Гуд

І ось Робін умостився в невеличкий візок різника, за крупом сухореброї шкапини, а шериф сів верхи на доброго коня. Так вони й виїхали з Ноттінгема крізь широко розчинену браму і спрямували своїх коней по горбатій дорозі крізь Шервудський ліс. І що щільніше обступали їх віковічні дерева, то бадьоріше насвистував Робін, то грайливіших мотивів добирав він.

Чому тобі так весело, хлопче? — запитав шериф, бо правду кажучи, його особисто лісова тиша гнітила.

Я насвистую, щоб було не так страшно, — відповів Робін.

А чого тобі боятись, коли поруч тебе їде сам шериф Ноттінгема? — пихато сказав шериф.

Робін почухав потилицю.

Та люди гомонять, нібито Робін Гуд і його хлопці мають шерифа ні за що, — промовив він.

Тьху! — злісно сплюнув шериф, — Хай вони тільки попадуть мені до рук, живими не вирвуться! — І він сердито стиснув кулаки.

Але я зустрів Робіна Гуда саме на оцій дорозі, коли їхав до міста, — сказав Робін Гуд.

Шериф здригнувся, бо під копитом його коня саме хруснула суха гілка, й лякливо озирнувся довкола.

То ти його бачив? — запитав він.

Авжеж! Він хотів забрати оцього воза й конячину, щоб поїхати в Ноттінгем. Він сказав, що прикинеться різником. Але дивіться!

В цей час вони під'їхали до повороту дороги, за яким спокійно паслося стадо королівських оленів. Робін показав на нього пальцем і додав:

Оце і є моя череда, любий шерифе! Подобається? Правда, на таку випещену худібку приємно дивитись?

У шерифа випав з рук повід.

Послухай, хлопче, — сказав він, — я б охоче подався з цього лісу, бо мені не до вподоби така худоба й такі обличчя, як у тебе. Отже, хоч хто ти є, їдь своєю дорогою, а я поїду своєю.

Е, ні, — засміявся Робін Гуд, хапаючи за вуздечку шерифового коня. — Я надто багато доклав зусиль, щоб завести з вами дружбу, і не можу так легко від неї відмовитись. Крім того, я хочу, щоб ви познайомилися з моїми друзями й пообідали разом зі мною, бо ви ж так гостинно зустріли мене в своєму домі.

По цій мові Робін приклав свій ріжок до вуст і тричі дзвінко просурмив. Оленяче стадо сполохано зірвалося з місця і поскакало в хащі. Та перш ніж остання тварина зникла з їхніх очей, з усіх боків почувся тупіт ніг та шелест гілля, і з-за кущів та дерев вискочило чоловік сорок одягнутих у зелене людей з міцними луками в руках і короткими мечами при боці. Вони підбігли до Робіна Гуда і з повагою поскидали перед ним капелюхи. Шериф від подиву не міг поворухнути губами і наче закляк на своєму коні.

Ласкаво просимо у наш зелений ліс! — сказав один з Робінових друзів, з глузливим поклоном стаючи перед шерифом на коліно.

Шериф вирячив очі. Перед ним був Маленький Джон!

Прокляття тобі, Рейнольде Грінліфе, — вигукнув він, — ти зрадив мене!

Клянусь, хазяїне, у цьому винні ви самі. Мені відмовили в обіді, коли я жив у вашому домі. Але для вас ми влаштуємо такий бенкет, що він вам напевне сподобається.

Добре сказано, Маленький Джоне! — голосно похвалив його Робін Гуд, — Бери оцей повід, та давайте добре вшануємо нашого гостя, який приїхав побенкетувати з нами.

І вся компанія подалася в гущавину лісу.

Після довгого кружляння та безлічі поворотів, від яких у шерифа голова пішла обертом, лісовики добулися вузької просіки, що вивела їх на велику галяву, оточену з усіх боків пишними крислатими дубами. Під найбільшим із них потріскувало яскраве багаття, а поруч лежало два оббілованих і готових до смаження олені. Навколо вогню сидів гурт йоме- нів, по кількості не менший, ніж той, що прибув з Робіном Гудом. Як тільки Робін наблизився до вогнища, розбійники посхоплювались на ноги й шанобливо привітали свого ватажка з щасливим поверненням.

Веселун і жартівник Вілл Стютлі, що залишився в лісі за старшого, помітивши сполотнілого шерифа, якого вели, мов злочинця, схопив свій плащ, послужливо розіслав його долі й запросив шерифа сісти, бо, мовляв, Шервудський ліс ще ніколи не бачив такої високоповажної особи.

Ворушіться, хлоп'яча! — вигукнув Робін Гуд, — Поки наш новий кухар приготує бенкет, гідний високого гостя, давайте трохи розважимо його милість!

І поки вся галявина заповнювалась лоскотливими приємними пахощами смаженої оленини, жирних каплунів та рум'яних пирогів, що умлівали біля вогню, а до цих пахощів приєднувався найніжніший аромат вина, підігрітого з прянощами, Робін Гуд одвів шерифа під велетенський дуб, посадовив на горбик і сів поруч нього сам.

Тим часом з гурту вийшло кілька пар чоловіків, озброєних палицями. Серед них були й три удовиченки. І тут шериф побачив такий майстерний бій, такі блискавичні удари та контрудари, що він, полюбляючи добру гру, як і кожен мужчина, зовсім забув, куди попав, і закричав щосили:

Чудово! Прекрасно! Ніколи не було таких ударів на ярмарку в Ноттінгемі!