Робін Гуд

Вона дорожить цією іграшкою, як найкращим подарунком, хоч через неї нажила собі ворога в особі пихатої дочки шерифа. Маріан просила переказати, коли мені пощастить зустріти тебе, що мусить повернутися до двору королеви Елеонори, але що вона ніколи не забуде щасливих днів з тобою в зеленому лісі. Що ж до нашого старенького сквайра, то він ще міцний і бадьорий, хоча його й мучить ревматизм. Він говорить про тебе як про шибайголову, але в душі пишається твоєю майстерною стрільбою з лука і тим, як ти допікаєш ненависному для нього шерифу. Це ж саме заради свого татуся я оце розгулюю по білому світі таким же розбійником, як і ти. У нас був економ, який, поки я їздив учитися, лизав батькові п'яти, втерся йому в довір'я і поступово прибрав собі до рук усю владу в домі. Після цього він страшенно знахабнів і розперезався, але батько мирився з ним, вважаючи, що чоловік цей все ж таки необхідний, щоб дати лад господарству. Та коли я повернувся із школи, мене дуже прикро вразило те, що економ наш походжає індиком, неначе справжній власник маєтку. Переді мною він спершу крутив хвостом і знущався з батька тільки тоді, коли мене не було вдома. Та одного дня сталося так, що я випадково почув голоси крізь відчинене вікно і зупинився послухати. Підлий слуга обзивав мого батька «упертим старим дурнем». «Я тобі покажу впертого дурня, негіднику!» — вигукнув я, вскочивши у вікно. «Ось тобі, невдячний поганцю!» — і я зопалу вдарив його трішечки дужче, ніж хотів, бо сила в моїй руці таки є. Економ беркицьнувся на підлогу та й випустив дух. Очевидно, я зламав йому шию або ще щось. І тут мені сказали, що коли я відразу ж не втечу з дому, шериф використає цей випадок як привід для цькування батька. Тоді я побажав бідолашному сквайрові всього найкращого і сказав, що піду шукати тебе в Шеркудському лісі.

Ну, брате, — мовив Робін Гуд, — скажу по щирості: не дуже ти був схожий на людину, яка тікає від закону. Уздрівши, як ти розгулюєш по лісі, вирядившись у яскраве вбрання і весело наспівуючи, кожен подумав би, що тебе не турбує ніщо на світі. Я навіть сказав Маленькому Джо- нові, що, певне, твій гаманець не такий легковажний, як серце.

Очевидно, ти мав на увазі мою голову, — засміявся Вілл, — А цей велетень Маленький Джон? Дозвольте потиснути вам руку, і будьмо друзями; тільки обіцяйте, що не відмовитесь схрестити зо мною палицю в товариському змаганні.

Обіцяю! — охоче погодився Маленький Джон. — Ось вам моя рука. Скажіть, як же вас величають?

Ім'я йому треба змінити, — втрутився в розмову Робін, — щоб збити з сліду слуг закону, озброєних наказами впіймати й повісити усіх нас. Дайте трохи подумати! Ага! Придумав! Він прийшов сюди весь пурпуровий, то так його й зватимем однині. Вітаємо тебе в зеленому лісі, Вілле Пурпуровий!

Милості просимо до нас, Вілле Пурпуровий! — вигукнув Маленький Джон. Вони ще раз потисли один одному руки й поклялись у відданості справі, якій служила в Шервудському лісі ватага Робіна Гуда.

Розділ сьомий

ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ ЧЕНЦЯ ТУКА

Підставив Робіну чернець

Свою широку спину,

І Робін осідлав його,

Мов добру конячину.

І поки вбрід не перейшов

Чернець струмка прудкого,

Він слова Робу не сказав

— Ні доброго, ні злого.

Тихими літніми днями Робін Гуд та його друзі на лоні природи гартували м'язи й дух. Одні розбійники плигали, другі бігали наввипередки, треті стріляли з луків, а четверті змагалися на дрючках та широких блискучих мечах. Не забували також про боротьбу і бої навкулачки. Всі ці найрізноманітніші види спорту робили людей сміливими, вправними, і невдовзі слава про непереможність Робінової ватаги поширилась на всю Англію.

Робін завів собі звичку перетягувати в ліс кращих людей з усіх довколишніх міст та сіл. Як тільки до нього доходила чутка, що там-то й там-то живе чоловік, який надзвичайно майстерно володіє тією чи іншою зброєю, він одразу розшукував цього чоловіка і випробовував його сам особисто. Щоправда, такі випробування не завжди щасливо кінчалися для Робіна. Та коли чоловік йому подобався, Робін з щирою душею пропонував йому ввійти в сім'ю безстрашних лісовиків Шервуда. Одного дня сталося так, що після стрілецьких змагань, в яких Маленький Джон уразив на смерть оленя за п'ятсот кроків, Робін Гуд почав його вихваляти.

Хай тобі завжди щастить! — вигукнув він, плеснувши свого огрядного товариша по плечі.— Кращого пострілу я ще ніколи не бачив. Невже ще є десь молодець, котрий стріляє так само влучно? Я б на край світу пішов, щоб тільки побачити його.

Почувши це, Вілл Пурпуровий голосно засміявся. Йому було трохи заздрісно, що такої високої похвали удостоївся не він, а його товариш.

Тут поблизу, в абатстві Фаунтейнз, живе один чернець, на ім'я Тук. Він такий чолов'яга, що поб'є вас обох, — ніби байдуже кинув він.

Робін відразу запалився.

Пресвята богородице! — вигукнув він. — Тепер я не їстиму й не питиму, аж поки здибаю того ченця Тука та побачу, що він за один!