Роксолана

Люд ішов і йшов, процесії обтікали султанську альтану, як звировані води, десь поза натовпами, в надрах велетенського міста, вже займалися пожежі, зчинялися сутички, розгорялися бунти. Вперше за тисячу літ свого існування великий город зрушений був з місця, вийшов з берегів, мов свавільна весняна ріка, погрожував затопити все довкола. І де могла знайтися сила, що вгамувала б його розклекотані води?

Мовби натякаючи на те, що може статися з кожним невдовзі, хоч би як високо він був вознесений над натовпами, п'ятсот могильників з Еюба пройшли повз султанську альтану із своїми лопатами й мотиками в руках, допитуючись у вельмож, де копати для них могили. Це було ніби похмуре попередження для багатьох. Могильники вважали своїм покровителем Каїна, Адамового сина, який убив свого брата Авеля через дівчину. Він поховав Авеля на горі Арарат, на тім місці, де стояла Адамова кухня. Відтоді Каїн став покровителем усіх, хто проливає кров і копає могили, а також усіх ревнивців.

Навіть божевільних вивели показати султанові. Триста хранителів божевілень проходили в цій процесії. Вони вели кількасот шаленців у золотих і срібних ланцюгах. Деякі сторожі несли пляшки, з яких поїли ліками божевільних, і штурляли їх, щоб навести лад. Деякі з божевільних ішли голі. Вони кричали, реготали, лаялися, нападали на охоронців, наводили страх на глядачів.

Корпорація стамбульських жебраків, яка налічувала понад сім тисяч чоловік, пройшла на чолі з своїм шейхом. Натовп дивовижних постатей, у смердючому вовняному одязі, в тюрбанах з пальмового листя, вигукував: «О милосердний!» Серед них були сліпі, криві, безрукі, безногі, деякі босі або голі, деякі верхи на віслюках. Вони несли свого шейха на золотому троні, мов султана, і вигукували: «Аллах! Аллах! Амінь!» Крик із семи тисяч горлянок здіймався до самого неба. Коло альтани вони проголосили молитву за здоров'я падишаха і отримали багату милостиню. Сморід від них бив такою густою хмарою, що не помагали ніякі бальзами, розбризкувані довкола султана й султанші, і Сулейман уперше за весь день мовби зблід, але того не помітив ніхто, крім Роксолани.

А тим часом повз султанську альтану йшли злодії й грабіжники з великих доріг, ошуканці й пройдисвіти, за ними - стамбульські блазні й фіглярі, які випили сімдесят чаш життєвої отрути і негідної поведінки. Остання гільдія складалася з власників закладів розпусти і пиятики, яких налічувалося в столиці понад тисячу. Вони не наважувалися показати повелителеві правовірних, як виготовляється вино, але показували, як воно п'ється. Хазяїни таверн з Бейоглу були одягнені в лати. Хлопчики, служки таверен, усі безсоромні п'яниці, йшли, виспівуюча гультяйських пісень.

Рустем перестарався. Чи слід втомлювати великого султана таким неподобством? Навіть Роксолана стривожилася й поглянула на Сулеймана мало не винувато.

Султан сидів закам'яніло, і блідість на його завжди смаглявому обличчі розливалася така, що Роксолані стало страшно. Обличчя мерця.

- Ваша величність! - тихо скрикнула вона.- Мій падишаху! Султан не зворухнувся. Дивився на неї і не бачив нічого. Може мертвий?

- Ваша величність! - гукнула вона розпачливо і вхопила його за руку. Рука була холодна й мертва. Невже його міг убити сморід натовпів? Чи не зніс надмірної любові Стамбула?

- Мій султане!

їй стало по-справжньому страшно. Зоставалася сама на цілім світі. Все своє життя ховалася за цього чоловіка, а тепер він позоставив ЇЇ без захисту, на розтерзання цим натовпам, чужим, ворожим, немилосердним. Все життя він утікав від неї, йшов і йшов у свої безглузді походи, але щоразу вертався, заприсягаючись більше не кидати її саму. Цього разу пішов у свій найбільший похід, прислав їй вість про смерть суперника її синів, тоді прислав тіло одного з її синів, тепер вернувся й сам, але мертвий.

Прискочили візири, меткий Баязид, розштовхавши всіх, кинувся мерщій не до мертвого батька, а до матері, так ніби хотів захистити її від імовірних нападників, десь мляво майнули червоняста борода сина Селіма, його бліде одутлувате від пиятики обличчя, але й зникли. Селім був спокійний, знав: його прокричать султаном, щойно лікарі переконаються в тому, що Сулейман не живе. Особисті лікарі падишаха араб Рамадан і грек Фасиль клопоталися коло недужого (чи мертвого), щось півголосом говорили до султанші. Чи вона їх чула? Чи могла розібрати бодай слово?

Сідала в роззолочену султанську карету, коло якої на конях гарцювали її сини Селім і Баязид, один завтрашній султан, а другий -жертва кривавого закону Фатіха, неминуча жертва жорстокої султанської долі, а тим часом непритомного султана в золотих ношах велетні-дільсізи бігцем понесли в Топкапи. У смерть чи в воскресіння?

Глава 18. Змова

Коли проходила вночі темним безконечним мабейном, здалося, що наступила на жабу. В старих покоях валіде під килимами кублилися гадюки. У вибиті шибки влітали кажани й сови, по запустілих приміщеннях гарему никали голодні дикі звірі, що повтікали з кліток.

І вона - як зранений звір.