Роман юрби

Людка своєї співрозмовниці не зрозуміла, тому поставила супроти неї пару голубих очей, які в цю хвилину навряд чи хто зважився б назвати розумними.

– Не тямиш, бачу, – поблажливо сказала Нора. – Зараз я тобі поясню все популярно... Ти чула щось про маланців?

– Яких це маланців? – здивувалася Людка.

– Гм, – сказала роздумливо Нора. – По-моєму, тут маємо щось подібне... Гм....

– Але що подібне, Бога ради! – не стрималася нерозумна Людка.

Тоді Нора зробила таємниче обличчя, роззирнулася, підійшла до вікна, відгорнула завісу, щоб глянути, чи не підслуховує їх хтось, і навшпиньках повернулася на місце.

– Я розповім тобі, – зашепотіла, – але хай це буде між нами. Вони мстиві й не дуже люблять, коли про них тріпають помелом. Ти, мабуть, чула про літаючі тарілки, пришельців із космосу і всяке таке. Оце вони і є, маланці. Вони від людей звичайних майже не відрізняються, отож і живуть як звичайні люди. Але вони за нас розумніші, отож вибиваються і в начальство, і куди хочеш. І скрізь шкодять, скрізь! Так, щоб було непомітно, але щоб наше життя на землі перетворилось у бардак. Тямиш тепер?

Людка вперше злякалася Нори й подумала, що в тієї не всі вдома. Обличчя в жінки ніби видовжилося, очі злякано витрішкувались, стріляючи одне в один, а друге в другий бік, а вуста ще більше стяглися, ставши зморшкуваті.

– Я вже теж придивлялася до того чоловіка, – шепотіла Нора, – і помітила, що він не зі світу. Глянь при нагоді йому в очі – та ж його погляду не можна витримати! А оця рудизна? Хіба ти бачила коли-небудь таку дивну барву волосся? А чому він не купається? Отак зайде в річку, плесь-плесь, і вилазить. А те, що, кажуть, у нього дві жінки? А діти його, вони ж ні з ким не знаються! А чому такі шкодливі? Бо маланці. І він теж блудить, як котяра, і псує дівчат. Чому? Бо маланець. Вони скрізь втираються і скрізь улазять. Скрізь шкодять, тому й бардаку так багато у світі. Ти тільки придивися, придивись! Чи ж це звичайний чоловік? А таки незвичайний! Глянь, як вони вечорами штори засувають, аж ні щілинки, ні промінчика не вийде. А чому? Бо щось ховають. А що людям приховувати, коли живеш як усі. Вони навіть білизни своєї у дворі не сушать. От придивися, не сушать білизни, а знайди такого, щоб не сушив білизни і не прав? Живуть тут роки, а чи збиралися колись у них гості? Чи святкували свята, чи балакають із сусідами? Нє, ти скажи: що то за ясінки, які з сусідами не балакають? А чому? Бо маланці! І ясінки, й малі, і він сам! Я їх розкусила вже давно. Ну, хоч візьми таке: вони не купують у магазині вина. Ні разу, чуєш! То що вони, баптисти? Але ж ні, не баптисти, бо коли б баптистами були, то з баптистами зналися б. Я точно довідалася: не знаються вони і з баптистами. Нормально це? Зате олії купують чортзна-скільки. Для чого їм олія? А може, вони й не люди, а якісь механізми, от що я тобі скажу, а може, це ті, кого звикли колись називати чортами?

– І взагалі, тобі скажу, – мовила Культурна Нора, – в нас на вулиці діється казна-що.

І розповіла Людці про сон, який їй приснився кілька років тому, тобто той самий, що ми розповіли у своїй інтерполяції (до речі, терміна цього автор узяв математичного – це значить: шукання з допомогою низки відомих даних невідомої проміжної величини з-поміж змінних). І вона, культурна Нора, може, й забула б того сна, бо мало чого не наверзеться, коли б не її тверде переконання, що по вулиці щось ходить.

У цьому місці Культурна Нора зробила багатозначну паузу і то для того, щоб більше вразити співрозмовницю – ефекту, скажемо, вона досягла разючого, бо добровільний слідчий (точніше, слідча) на громадських засадах Людка зробила неймовірні очі й не так сказала, як видихла:

– Що ж воно ходить?

– Оце й найбільша загадка, – мовила урочим голосом Культурна Нора. – Якийсь таємничий чоловік у синьому плащі і в кепці. Часом буває такий, як усі чоловіки, а часом виростає в такого величезного, що неба сягає. Часом же стає малесеньким хлопчиком, але тоді він не в плащі і без шапки, а в звичайних дитячих одежках. І в нього на голові ціла копиця волосся. Я ж знаю всіх дітей на нашій вулиці, але жодна така дитина не живе тут. От що хочу тобі сказать!

– А може, Рудько і котрий у плащі та кепці – один і той? – спитала Людка.

– Оцього вже не знаю, – мовила Культурна Нора. – Я теж так думала Але, по-моєму, один і той самий: отой хлопець і той, що в плащі. А Рудько – це їхній антагоніст.

– Хто? – неймовірно округлила очі Людка

– Антагоніст, – сказала Культурна Нора – Чи ж не знаєш цього слова? Ну, противенець Рудька, тобто маланців, той, що хоче нас од маланців збавить.

– А чого так думаєш? – спитала хитренько добровільна слідча.

– Не знаю, – загадково мовила Культурна Нора – Так мені чогось думається.