Роман юрби

У цей час за парканом із ревом промчали на мотоциклах рокери; тендітна прозора постать, виткана з місячного проміння, ніби розпалася від того реву на кілька площин; Шурка використав цей момент і кинувся через сад до дірки в перелазі, власне у паркані, не покидаючи й рулона толі, що ніби приріс йому до пліч; йому здавалося, що до нього протягуються світляні руки, готові от-от схопити його й зачавити, і перемісити разом із рулоном в липку чорну масу; горло йому стисла судома, він упав навкарачки і поліз у пролаза, зчухрав собі з плеча рулона, але про нього не забув, тож звівся, знову кинув його на плече і чкурнув чимдуж: туди, де у вікні сиділа печальна Місячна Зозулька з Ластів’ячого Гнізда; можливо, юна сумувала, адже Коля-рибалка на сьогодні покинув її, як і будівництво сінець; а може, він до неї більше й не прийде, наситившись доволі; тоді треба буде знову стриміти у вікні, а коли б їй хтось сказав, шо того вона прагне, гой би зовсім не розумів жіночої психології, бо ніхто із цих брутальних кнуриків, котрим тільки й хочеться, що потолочити гречану нивку, не знає про неї анічогісінько, нічого їм про неї не відомо, а тим більше про її сокровенну таємницю, адже її таємниця – це біль і смуток її, це намагання в цьому світі не засохнути, як билині, а зрости квіткою і щоб до тієї квітки обов’язково прилетіла бджола чи й джміль і щоб той джміль чи бджола забрали в неї солодощ її, бо коли цей солодощ не буде забраний, то він перетвориться в отруту. Це її бажання, вище нікчемних тілесних насолод, в ній розросталося, як зілля-мокрець, сплітаючи між собою стебла, чи парость винограду, котрий чіпляється за стінку вусиками й повзе-повзе угору, аби там десь, у невідомій височині, закріпитися надійніше за якогось балкона чи ґратки, а по тому ловити площинками листків сонце, аби згодом відчути в собі народження великої таємниці. Саме для того будує й вимощує своє гніздо, і зовсім вона в цьому світі не зозулька, бо та безтурботно підкидає свої яйця в чужі гнізда, але вона й Зозулька, бо користується чужою працею, застосовуючи такі засоби, які їй самій противні. Але виходу не має, бо, як та ж таки зозуля, будувати сама собі гнізда не вміє – для цього їй конче треба помочі. Вона ж самітна в цьому світі, прилетіла невідь-звідки, і в неї немає ні родини, ні близьких, бо всі зозулі живуть без родини і без близьких. Отож їй смутно стало й печально під місячним світлом, і обличчя в неї стає також світляне, і воно блідо й ненадійно світить собою в ніч, і її єдина принада – перса, розлиті по підвіконні, як молоко, бо й самі вони вже давно прагнуть набубнявіти й налитися молоком, а тоді бризкнути тим молоком сонцеві у вічі, щоб умило воно й омолодило цей проклятий Богом світ. Отож єдине, що їй лишалося: бути покірливою і спокійною, сидіти й чекати, іншого способу зарадити собі не відала.

У завулку щось зашаруділо, Юлька здригнулась. Тихо відчинилася хвіртка, і в двір почало всовуватися якесь чудовисько, з дивно видовженою чорною головою. Чудовисько хитнуло цією головою, як хоботом, і полізло на пагорба до неї, Місячної Зозульки з Ластів’ячого Гнізда.

– Це я, – сипко зашепотів, задихавшись, Шурка Кукса. – Приніс тобі толь. Не чекала так швидко?

– Чого ж, – сказала спокійно Юлька. – Ми ж догуварувались.

11

Коли теща брала щось у підозру, Коля-рибалка відразу це помічав. Бо вона тоді дивно розширювала очі і вряди-годи втуплювалась ними в Колю-рибалку, непорушно застигаючи, ніби чарувала його або просвічувала мислительним промінням. Очевидно, вона щось відьомське в собі мала, бо Коля-рибалка від тих позирів відчував неприємний зуд у тілі, неспокій і відчуття, що його ось-ось прихоплять, а всі його секрети із ганьбою буде викрито. Треба було щось терміново вчиняти, а Коля-рибалка в таких ситуаціях здобув уже певний досвід – мав спершу збити тещу зі сліду, інакше вона до всього обов’язково донюхається. Через це він вирішив, як то кажуть, пуститися берега повністю; наступного дня на роботу до Юльки не пішов зовсім, а подавсь у бур’яни, де його із задоволенням зустріли п’яниці, тим більше, що він послав одного з них до колишньої господині Юльчиної кімнати, повністю ту місію оплативши. Чудово знав, що теща відразу ж зафіксує це, тому її мозок на якийсь час скаламутиться, а коли знову проясниться, то вона збагне: відчуття небезпеки в неї прокинулося вчасно й правильно, але вона не зметикувала тільки, звідкіля та небезпека йде.

Любка в цей час побігла вже на роботу, отже, теща не могла послати її відразу ж у бур’яни, щоб на законних підставах забрала звідти свого чоловіка, а тимчасом Коля-рибалка пив із п’яницями, щось там варнякав, вони також вигукували напівспотворені слова, і це в той час, як теща неприкаяно блукала біля бур’янів, не зважуючись туди зайти, бо знала, що Коля її брутально прожене, а може й стусана дати, бо забрати законно його могла тільки жінка, а тещі до цього, як він сказав би: зась!