Читаем Роман юрби полностью

Авжеж, було воно так: Броня ніби ввійшла в трудову гарячку, якою тільки-но перекипів Льонька, тягаючи воду; вже не пашіла роздратуванням та люттю, адже чоловік був без зазубринки, покірний і тихий, хоч і противний з отією ідіотською усмішечкою, все виконував безвідмовно, отже, не мала жодної надії спекатися нелюбого обов’язку. Вода нагріта, хвартух оперезував стана, вони разом вилили окріп із виварки в пральну машину, біля неї стояли наготовлені відра з холодною водою – все аж надто ідеальне, злагоджене, аби вийшло на добре. Лишалося тільки перекрутити білизну в машині, покрутити ручкою, витискаючи воду, сполоснути; Льонька при цьому мав місію стояти біля жінки, готовий до послуг; зрештою, й послуг не потребувалося, хіба стояти й розважати, щоб не бути жінці при нелюбій роботі самій. Отут (кіно крутилося з тріском на апараті дня, апараті дещо архаїчному, як у сільських кінопересувках) Льонька дозволяв собі ослабину чи, скажемо від себе, ліричну паузу. Тобто стояв, розставивши ноги, й німо дивився, як порається жінка біля машини, така вже мирна, така вже не чорна, така обезсмолена, що починав відчувати до неї ніжність, ба навіть сентимент, ба навіть гордість, що оце чудо в спідниці належить таки йому; отож, коли б день закінчився мирно, Льонька трохи того зворушення призапас би на вечір, а тоді не без задоволення коло того чуда, але вже без спідниці, попорався б, але в той день все відбулося трохи інакше: стукнула раптом хвіртка, вони одночасно кинули туди очима: Броня з надією на відстрочку в роботі, бо то могла бути котрась із сусідок, Людка, чи Галька, чи Валька Карташевська, чи таксистиха, чи Магаданша, або, на гірший кінець, ряба Надька; Льонька ж зирнув на хвіртку не з інтересу, а швидше за звичкою, бо коли рипає чи стукає хвіртка – це хтось іде. І побачив він широке, кругле, розлиблене, дурнувате лице свого найближчого сусіда й начебто приятеля Олексія, мирного й добродушного, навіть чуб лежав, охайно прилизаний, а одне око було менше за друге, що свідчило, що він сюди прийшов з якоюсь гадкою, може, трохи й хитрою: чи не до шахів запрошувати? Став біля Льоньки вряд, так само розставив ноги й так само, тільки без замилування, задивився, як переминає білизну пральна машина. Відтак зирнув одним більшим, а другим меншим оком на Броню, яка сортувала те, що мало піти на другу крутку, по тому ледь-ледь повернув, ніби вона в нього важко проверталася, голову до Льоньки і те менше око до нього хитро, але майже непомітно моргнуло.

– Слиш, – сказав він. – Послала мене жінка… щось у нас, скать, дверці од шахви не те, не розберу в чом дєло. Я їх і так, і сяк. Ну, не пойму в чом дєло, хоч убий. Не стають на місце, а жінка мене за ці дверці вже догриза…

– Ти такий, що догризеш! – буркнула Броня.

– А шо нє? – повернув до неї одне більше, а друге менше око Олексій. – Який не є, а не розберу, в чом дєло.

– Мєлочі, – сказав Льонька і пихнув димом, бо саме тепер вирішив чи власне зважився запалити.

– Для тебе, мо’ й мєлочі, – сказав Олексій, знову зирнувши на приятеля і ледь помітно йому моргаючи, – а для мене проблема. Та і доїла мене Галька, просто спасу нема. Може б, пособив?

Льонька зирнув на Броню, але обличчя в тієї було безвиразне, ніби дошка не тільки стесана, але й полакована, – поралася біля білизни й начебто не чула.

– Слиш, Бронь, – несміливо озвався. – Може, поможу чоловіку?

Але відповіді не дочекався. Смикнула тільки плечем і повернулася до нього спиною, а він кинув поглядом на її й досі стрункі, хоч, може, трохи й затонкі ноги. Тоді на його лице знову лягла уїдна усмішечка, та сама, яку найбільше ненавиділа в ньому Броня.

– Ну, шо ж, коли тра, то тра, – сказав, зітхнувши. – Ходім.

Вони рушили з двору, як два сторожкі пси, котрі тільки тому і йдуть повільно, щоб не виказати свого бажання дременути притьма, пральна машина в цей час спинилась, аж затремтіла, ніби була запрограмована на цю паузу в дійстві, а Бронине обличчя знову втратило в собі все принадне, очі розірвалися, ніби бомбочки, а в грудях заклекотіла вже трохи остигла смола, бухаючи димовими протуберанцями.


2


Перейти на страницу:

Похожие книги

Женский хор
Женский хор

«Какое мне дело до женщин и их несчастий? Я создана для того, чтобы рассекать, извлекать, отрезать, зашивать. Чтобы лечить настоящие болезни, а не держать кого-то за руку» — с такой установкой прибывает в «женское» Отделение 77 интерн Джинн Этвуд. Она была лучшей студенткой на курсе и планировала занять должность хирурга в престижной больнице, но… Для начала ей придется пройти полугодовую стажировку в отделении Франца Кармы.Этот доктор руководствуется принципом «Врач — тот, кого пациент берет за руку», и высокомерие нового интерна его не слишком впечатляет. Они заключают договор: Джинн должна продержаться в «женском» отделении неделю. Неделю она будет следовать за ним как тень, чтобы научиться слушать и уважать своих пациентов. А на восьмой день примет решение — продолжать стажировку или переводиться в другую больницу.

Мартин Винклер

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза
Салихат
Салихат

Салихат живет в дагестанском селе, затерянном среди гор. Как и все молодые девушки, она мечтает о счастливом браке, основанном на взаимной любви и уважении. Но отец все решает за нее. Салихат против воли выдают замуж за вдовца Джамалутдина. Девушка попадает в незнакомый дом, где ее ждет новая жизнь со своими порядками и обязанностями. Ей предстоит угождать не только мужу, но и остальным домочадцам: требовательной тетке мужа, старшему пасынку и его капризной жене. Но больше всего Салихат пугает таинственное исчезновение первой жены Джамалутдина, красавицы Зехры… Новая жизнь представляется ей настоящим кошмаром, но что готовит ей будущее – еще предстоит узнать.«Это сага, написанная простым и наивным языком шестнадцатилетней девушки. Сага о том, что испокон веков объединяет всех женщин независимо от национальности, вероисповедания и возраста: о любви, семье и детях. А еще – об ожидании счастья, которое непременно придет. Нужно только верить, надеяться и ждать».Финалист национальной литературной премии «Рукопись года».

Наталья Владимировна Елецкая

Современная русская и зарубежная проза