Романи Куліша. Мовчуще божество

Творчість Віктора Петрова, включно з белетризованими біографіями, без перебільшень змінює стереотип про вітчизняне красне письменство. Отже, таки можлива була тут, «у джунглях вишневих садків», інтелектуальна література?..

Звідтоді В. Домонтовича перечитують так, наче це не класика другої третини XX століття, а цілком собі сучасні тексти. Можливо, так справді сталося через недавнє перевідкриття. Ці тексти не встигли замилитися, породити наступників, природнім чином затертися в ході літературного процесу.

А може, тому, що В. Домонтович знову знайшов адресата, для якого й писав. Інтелектуальні вправи на полях наукових праць стали тією випадковою нотаткою, що вписала його в історію.

Романи Куліша

Вступні уваги [9]

— Необхідно, — казав Куліш, — повертатись іноді до первісної дикости.

Романтик, прихильник Руссо й проповідник руссоїстичної доктрини, Куліш проголошував необхідність повороту до «початків», до «джерел», до «первісности». Цю проповідь руссоїзму він сполучав з проповіддю хуторянства. Куліш казав про потребу для поета тікати до природи, і ці втечі з міста в самоту природнього життя були для нього втечами в хутірське життя. Хутірське життя Куліш робить джерелом «всех поэтических движений сердца», воно, — запевняє Куліш, — вираз найістотніших потреб поетової душі.

Основа його наукових та літературних студій, як каже сам Куліш, «была чистая любовь к человеку, к его простой сельской жизни» (Записки о Южной Руси, т. 1, 234). Головна теза Кулішевої ідеології це є твердження, що «простий люд варт, щоб ми його образу подобилися». Кулішеве народництво чи, краще сказати, народницьке його хуторянство було сантиментальною, згідно з смаками того часу, та моралістичною проповіддю правдивого серця: «ніяка наука такого правдивого серця не дасть, як у нашого доброго селянина або хуторянина».

Ця Кулішева філософія хуторянського життя, його своєрідна хуторянська рецепція руссоїзму має подвійний сенс і на подвійній основі ґрунтується: з одного боку, її обумовлено загальним характером та відмінами українського громадського життя й руху 50 років, а з другого — клясовою приналежністю та особистими умовами Кулішевого життя.

Проповідь хуторянства як панації від усіх лих міського життя (русифіковане централістичне місто протиставлено селу, що зберігає традиції національного життя) надзвичайно характерна для Куліша та для українських, після-Кирило-Методіївських народницьких суспільних настроїв дрібнопомісної та буржуазної інтеліґенції.

Навряд, щоб в історії романтизму й романтичного світогляду ми стріли в будь-кого іншого отаке своєрідне, як у Куліша, хуторянське засвоєння теми втечі, пустині, відмовлення й природи. Ці ідеї Куліш стилізує в дусі 50 років, вони робляться наскрізь просякнуті манірою мислення українця з тієї доби, дрібного поміщика, що стоїть на межі міського різночинства, вже зв’язаний з містом, тільки ж заразом не остаточно розірвав з селом та землею.

На 50 роки припадає початок розвитку буржуазії, міського життя, торговельного й промислового капіталу. Гарячкова мрія про «мільйон» захоплює не тільки крамарів та промисловців, ба й різночинську інтеліґенцію.

Радикал і лідер різночинського руху, що найкраще репрезентує 50 роки, надто першу половину 50 років, Некрасов з’єднував у собі заразом, з одного боку, народницький різночинський радикалізм, а з другого — прагнення капіталу. Так само й Куліш, напіврізночинець, напівдрібномаєтковий дворянин — з підозрілим, правда, дворянством — швидше виходець з заможнього козацтва, що перед ним лежав шлях міського різночинства, ніж «потомственный дворянин». Куліш культивував у собі переконання певного народовця і вкупі мрію про незалежний у 100.000 капітал.

Мрія про хутір на Лубенщині, ідеалізація дрібномаєткового «хуторянського» побуту в глухому степу були висновком з матеріяльних обставин, наслідком неможливости здійснити великовласницьку мрію про стотисячний капітал, про становище буржуа-рантьє, що переховує гроші в банку.

«У селянській країні місія буржуазії, — зазначає В. Коряк («Українська література»), — зробити з селянства свій резервуар, урятувати його для буржуазної цивілізації, організувати потужну фермерську верству, яка постачає сили міській буржуазії».

Отже й Куліш підносить голос за дрібну та середню буржуазію, за дрібномаєткову шляхту, за заможне куркулівське селянство, за хуторян та хуторянство. Молода буржуазія українська, мавши проти себе ворожу їй дворянську февдальну клясу, брала на себе оборону селянства.[10] «Інтеліґенти — соціяльним станом, вчителі, літератори, учені — фахом, панки — соціяльним походженням (за винятком Т. Шевченка та З. Посяди), братчики, — як каже З. Гуревич про учасників Кирило-Методіївського братства, — були ідеологами, виразниками громадських інтересів сільської дрібної буржуазії».[11]

Усі Кулішеві міркування про матеріяльну обумовленість хуторної мрії викладено в листі до Мик. Дан. Білозерського.