Романи Куліша. Мовчуще божество

— Тут, на хуторі Зарозі, — писав Куліш з 26 червня року 1853 до Білозерського, — ми матимемо незалежний кусок хліба. Отако я повинен віддавати перевагу холодному розрахунку. Я повинен зійти до смиренного хліборобського хутора й радіти, що можу їсти власні вареники й пити власні наливки.

Куліш у даному разі являє дуже цікавий тип, що ним відзначається певний етап в історії економічних та господарчих стосунків на Україні. Перед нас дрібноземельний дрібний поміщик-хуторянин, що шукає заробітків і матеріальної підтримки в Петербурзі, в місті. Це було типове явище для 40–50 років і листи Кулішеві рр. 1853–1854 досить виразно освітлюють цей момент: місто стає за джерело для капіталу, що його поміщики вкладають у свій маєток.

До 40 років поміщики їхали до міста більше для розваги, аніж з практичною метою. На контракти привозили зайві вільні гроші й купували здебільшого предмети розкоші, те, чого не можна було виробити в себе на селі. Місто залежало від позаміської ренти, воно було надбудовою над поміщицьким сільським господарством, адміністративним центром. За 40 а надто за 50 років становище різко змінюється. Натуральне господарство не забезпечує поміщика: сільське господарство потребує субвенцій, а цих субвенцій доводиться шукати зовні, в місті, що рівнобіжно з тим, як розвивавсь торговельний капітал, ставало тепер економічно міцніше від села. Куліш із своїми спробами господарювати на хуторі, здобуваючи потрібні для господарства гроші в місті, працюючи в місті як журналіст і літератор, дає нам чудовий приклад «субвенційної» залежности села від міста.

— Ми, — писав Куліш в одному з листів із Петербурґу 30 січня 1854 р., — улаштували грошові свої справи досить добре, так що буде чим господарювати в свойому хуторі. Тому що ми переважно за цим їздили в Петербурґ, то, почуявши, що в гаманці досить копійки — вирішили їхати зимовою дорогою.

Дрібнопомісне хуторське господарювання, даючи деяку можливість існувати, не давало можливости розгорнутись, не сприяло накопиченню капіталу. Воно було безперспективне. Отже й Куліш оцінює його як «чепуху», як «смерть заживо».

— Місяця два я займався хуторською господарчою «чепухою», — писав Куліш у серпневому листі року 1855.

Куліш належав до тих багатьох дрібних землевласників, що їх уже не задовольняли давні господарчі форми натурального дрібнопомісного землеволодіння і що вони шукали життьових засобів, продаючи не продукти праці своїх кріпаків, а свою власну роботу «за шматок хліба». Велике місто тягнуло до себе.

К. Маркс змальовує в «Комуністичному маніфесті» цей процес урбанізації суспільного життя на зламі від февдального ладу до буржуазного. Він пише: «Буржуазія підпорядкувала село пануванню міста. Вона викликала до життя величезні міста, великою мірою збільшила міське населення супроти сільського і звільнила, таким чином, значну частину населення від ідіотизму сільського життя. І поруч з цією підлеглістю села місту вона поставила варварські та напівварварські країни в залежність від цивілізованих, селянські народи — від буржуазних, схід — від заходу. Буржуазія все більш і більш знищує дрібність майна, населення й засобів виробництва. Вона згустила населення, централізувала засоби виробництва й концентрувала власність у небагатьох руках. Необхідним наслідком цього була політична централізація» (Комуністичний маніфест, 1929, стор. 24–25).

Цей самий процес буржуазного переродження февдальної країни з значним запізненням відбувався і в Росії. В кріпацько-дворянській самодержавній миколаївській Росії селянська Україна поволі, але втягалась в коло нових буржуазних взаємин.

На прикладі Куліша з надзвичайною яскравістю можна бачити, як Куліш, дрібнопомісний землевласник, увесь час вагається між апологією «власних вареників» дрібного хутора та ролею власника друкарні, що закуповує машини в Берліні.

Кулішева фраза: «Я не бачу іншого способу підтримати себе в матеріяльному відношенні, як повернутись до Петербурґу й продавати свій час за шматок хліба», — типова фраза дрібного поміщика-хуторянина, що володіє десятком кріпаків та сотнею десятин землі. У цій фразі чудово змальовано ту економічну ситуацію, що склалася була тоді не для самого Куліша. Але для переїзду з хутора до міста, що його вимагали економічні обставини, не було відповідних політичних умов. Для Куліша переїзд був би можливий тільки тоді, коли б у зв’язку з ліберальними, реформістськими повівами пом’якшала цензура і він мав би можливість розгорнути в столиці свою журналістську й видавничу діяльність.