Читаем Ротонда душогубців полностью

Але любов і дружба, і зв'язки його з людьми, дорогою йому працею у цім місці його свідомості замовкають, розсовуючи простір світу аж до невизначених меж небуття… де зводить кордони перед останнім німінням думки тільки єдино відчутимий жаль і сльози — наймогутніший засіб до нового воскресіння душі… І ох, як шкода зараз йому себе, людини, перед свідомою московською політичною потворою… І гей, як то йому зараз жагуче хочеться, щоб його цятиночка — потуга — стала отруйна і своїм виглядом, і своїм разючо смертельним подихом для кожного ґвалтівника на Україні!..

І почулися коло дверей брязкіт і дзенькіт, і відчинилася камера, і ввійшло двоє військових, і стали біля нар над Брусовим лежанням, і були мовчазні. Двері із сіней вони лишили відхиленими. І відти падало в камеру світло назустріч тому світлові, що йшло від ліхтаря крізь вікно. І обоє світел осявали спини військовим. І блимали у їх ремінні черезплечники і ремінні пояси, і піхви з наганами. Один з них був високий, і він стояв першим коло нар. А другий, нижчий, стояв збоку, трохи ззаду у вищого. І першим промовив вищий. І по голосу було чути, що це був Борис Мосєйович Сіамський.

— Брус!..

А той тільки здригнув, але не змінив ні бокової вистаті у лежанні, ні навіть голови не повернув на поклик чекіста. І чекіст через якусь перерву часу знов обізвався таким голосом, який свідчив, що чекіст добре знає, що лежачий чує, тільки принадурюється і хоче щось непотрібне і дурне удавати перед тим, який і крізь землю бачить, не то що…

— Брус, скажіть нам, чого ви не їсте?.. Що у вас на совісті такого тяжкого є?..

І тиша, нашорошено смутна і чутка, напружилася на нарах. Під час такого стану буває, що чути, як б'ється й серце і в тієї людини, що з одного краю нар, і в тієї, що лежить на другім краю нар. І чекіст, видно, знав, що така тиша може до того здавити у арештованого серце, що воно навіть не витримає і трісне, бо, не поспішаючи, вслухався у цю тишу і спостерігав витримку лежачої людини. І звернувся вже тепер Борис Мосєйович Сіамський до свого товариша невинно наївним голосом:

— А візьміть арештованого за ноги і збудіть його, бо, може, він спить?.. І притягніть його за ноги сюди ближче…

І другий чекіст швиденько став спереді в Сіямського, який відступив один крок назад, нагнувся до нар, дістав за одну ногу Бруса, не будячи його, і потяг за неї лежачого до себе так, що він став наполовину ближче до нічних відвідувачів, та й гукнув:

— Гей, нема чого тут висиплятися… Тут в'язниця, а не спальня… Тут не відпочинок, а тяжкий труд людської совісті… Вставай!

І крутнув ногу так, що у мертвого розсипалися б кості, а Брус від цього круту тільки тулубом раптово підвівся і, повернувши голову, став мовчки дивитися нерухомим поглядом на двох чекістів, спираючися обома руками на нари у такій вистаті, як ото буває в собаки з перебитими задніми ногами, коли її тягнуть за хвоста, а вона тримається за землю передніми лапами. І чекіст Сіамський знов спитався:

— То ви скажете нам, чого не їсте?.. Чи вам дають погану їжу?.. Чи справді у вас дуже обтяжена совість супроти Радянської влади?..

І щойно зачув Брус голос чекістів, та і відвернувся до своїх рук, і кожною цяточкою шкіри натягся, неначе чекав удару спотайна у якусь частину свого тіла. І як почала западати глухість мовчання у напруженість вичікування, то Брус із полегшенням повернув голову до Сіямського та й відповів таким стражденно драматичним голосом, ніби скаржився на те, що кому вже він тільки не говорив це, то однаково ніхто йому не вірить, але він, мовляв, буде й буде говорити, хоч би навіть із світа зігнали:

— Я боюся, щоб мене жиди не отруїли…

І той, що крутнув йому ногу, тепер аж не стямився, і знов ухопив його за ту саму ногу, і шарпнув з такою силою, що Брус опинився тулубом над кінцем нар, а ногами над простором підлоги. І щоб не впасти додолу, він, обкрутнувшись на руках, сів з краю нар супроти двох чекістів. І Сіамський зараз же поклав йому свою руку на праве плече і спитався:

— Ви розумієте, що ви говорите?..

— Розумію, — була відповідь.

— Ви розумієте, що ви говорите контрреволюцію?.. Слово «жид» заборонене. А Совєцький Союз масових отруєнь своїх громадян ще не практикує. І через те такого ніхто не сміє і в думці мати, а не то ще щось говорити. Від цього навіть можуть і губи побахкати, і зуби не зможуть утриматися на призначенім місці… Ви говорите для себе такий жах, якого ще й тіло людське ніяке і ніколи не переносило!.. Скажіть мені, що ви сказали?.. Щоб я міг переконатися, що ви людина як людина, а не таке щось, яке людям доводиться бачити і чути тільки раз у житті… Ну!..

— Я кажу, що мене жиди можуть отруїти, і через те й не їм.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Виктор  Вавич
Виктор Вавич

Роман "Виктор Вавич" Борис Степанович Житков (1882-1938) считал книгой своей жизни. Работа над ней продолжалась больше пяти лет. При жизни писателя публиковались лишь отдельные части его "энциклопедии русской жизни" времен первой русской революции. В этом сочинении легко узнаваем любимый нами с детства Житков - остроумный, точный и цепкий в деталях, свободный и лаконичный в языке; вместе с тем перед нами книга неизвестного мастера, следующего традициям европейского авантюрного и русского психологического романа. Тираж полного издания "Виктора Вавича" был пущен под нож осенью 1941 года, после разгромной внутренней рецензии А. Фадеева. Экземпляр, по которому - спустя 60 лет после смерти автора - наконец издается одна из лучших русских книг XX века, был сохранен другом Житкова, исследователем его творчества Лидией Корнеевной Чуковской.Ее памяти посвящается это издание.

Борис Степанович Житков

Историческая проза
Живая вещь
Живая вещь

«Живая вещь» — это второй роман «Квартета Фредерики», считающегося, пожалуй, главным произведением кавалерственной дамы ордена Британской империи Антонии Сьюзен Байетт. Тетралогия писалась в течение четверти века, и сюжет ее также имеет четвертьвековой охват, причем первые два романа вышли еще до удостоенного Букеровской премии международного бестселлера «Обладать», а третий и четвертый — после. Итак, Фредерика Поттер начинает учиться в Кембридже, неистово жадная до знаний, до самостоятельной, взрослой жизни, до любви, — ровно в тот момент истории, когда традиционно изолированная Британия получает массированную прививку европейской культуры и начинает необратимо меняться. Пока ее старшая сестра Стефани жертвует учебой и научной карьерой ради семьи, а младший брат Маркус оправляется от нервного срыва, Фредерика, в противовес Моне и Малларме, настаивавшим на «счастье постепенного угадывания предмета», предпочитает называть вещи своими именами. И ни Фредерика, ни Стефани, ни Маркус не догадываются, какая в будущем их всех ждет трагедия…Впервые на русском!

Антония Сьюзен Байетт

Историческая проза / Историческая литература / Документальное