Ротонда душогубців

Але любов і дружба, і зв'язки його з людьми, дорогою йому працею у цім місці його свідомості замовкають, розсовуючи простір світу аж до невизначених меж небуття… де зводить кордони перед останнім німінням думки тільки єдино відчутимий жаль і сльози — наймогутніший засіб до нового воскресіння душі… І ох, як шкода зараз йому себе, людини, перед свідомою московською політичною потворою… І гей, як то йому зараз жагуче хочеться, щоб його цятиночка — потуга — стала отруйна і своїм виглядом, і своїм разючо смертельним подихом для кожного ґвалтівника на Україні!..

І почулися коло дверей брязкіт і дзенькіт, і відчинилася камера, і ввійшло двоє військових, і стали біля нар над Брусовим лежанням, і були мовчазні. Двері із сіней вони лишили відхиленими. І відти падало в камеру світло назустріч тому світлові, що йшло від ліхтаря крізь вікно. І обоє світел осявали спини військовим. І блимали у їх ремінні черезплечники і ремінні пояси, і піхви з наганами. Один з них був високий, і він стояв першим коло нар. А другий, нижчий, стояв збоку, трохи ззаду у вищого. І першим промовив вищий. І по голосу було чути, що це був Борис Мосєйович Сіамський.

— Брус!..

А той тільки здригнув, але не змінив ні бокової вистаті у лежанні, ні навіть голови не повернув на поклик чекіста. І чекіст через якусь перерву часу знов обізвався таким голосом, який свідчив, що чекіст добре знає, що лежачий чує, тільки принадурюється і хоче щось непотрібне і дурне удавати перед тим, який і крізь землю бачить, не то що…

— Брус, скажіть нам, чого ви не їсте?.. Що у вас на совісті такого тяжкого є?..

І тиша, нашорошено смутна і чутка, напружилася на нарах. Під час такого стану буває, що чути, як б'ється й серце і в тієї людини, що з одного краю нар, і в тієї, що лежить на другім краю нар. І чекіст, видно, знав, що така тиша може до того здавити у арештованого серце, що воно навіть не витримає і трісне, бо, не поспішаючи, вслухався у цю тишу і спостерігав витримку лежачої людини. І звернувся вже тепер Борис Мосєйович Сіамський до свого товариша невинно наївним голосом:

— А візьміть арештованого за ноги і збудіть його, бо, може, він спить?.. І притягніть його за ноги сюди ближче…

І другий чекіст швиденько став спереді в Сіямського, який відступив один крок назад, нагнувся до нар, дістав за одну ногу Бруса, не будячи його, і потяг за неї лежачого до себе так, що він став наполовину ближче до нічних відвідувачів, та й гукнув:

— Гей, нема чого тут висиплятися… Тут в'язниця, а не спальня… Тут не відпочинок, а тяжкий труд людської совісті… Вставай!

І крутнув ногу так, що у мертвого розсипалися б кості, а Брус від цього круту тільки тулубом раптово підвівся і, повернувши голову, став мовчки дивитися нерухомим поглядом на двох чекістів, спираючися обома руками на нари у такій вистаті, як ото буває в собаки з перебитими задніми ногами, коли її тягнуть за хвоста, а вона тримається за землю передніми лапами. І чекіст Сіамський знов спитався:

— То ви скажете нам, чого не їсте?.. Чи вам дають погану їжу?.. Чи справді у вас дуже обтяжена совість супроти Радянської влади?..

І щойно зачув Брус голос чекістів, та і відвернувся до своїх рук, і кожною цяточкою шкіри натягся, неначе чекав удару спотайна у якусь частину свого тіла. І як почала западати глухість мовчання у напруженість вичікування, то Брус із полегшенням повернув голову до Сіямського та й відповів таким стражденно драматичним голосом, ніби скаржився на те, що кому вже він тільки не говорив це, то однаково ніхто йому не вірить, але він, мовляв, буде й буде говорити, хоч би навіть із світа зігнали:

— Я боюся, щоб мене жиди не отруїли…

І той, що крутнув йому ногу, тепер аж не стямився, і знов ухопив його за ту саму ногу, і шарпнув з такою силою, що Брус опинився тулубом над кінцем нар, а ногами над простором підлоги. І щоб не впасти додолу, він, обкрутнувшись на руках, сів з краю нар супроти двох чекістів. І Сіамський зараз же поклав йому свою руку на праве плече і спитався:

— Ви розумієте, що ви говорите?..

— Розумію, — була відповідь.

— Ви розумієте, що ви говорите контрреволюцію?.. Слово «жид» заборонене. А Совєцький Союз масових отруєнь своїх громадян ще не практикує. І через те такого ніхто не сміє і в думці мати, а не то ще щось говорити. Від цього навіть можуть і губи побахкати, і зуби не зможуть утриматися на призначенім місці… Ви говорите для себе такий жах, якого ще й тіло людське ніяке і ніколи не переносило!.. Скажіть мені, що ви сказали?.. Щоб я міг переконатися, що ви людина як людина, а не таке щось, яке людям доводиться бачити і чути тільки раз у житті… Ну!..

— Я кажу, що мене жиди можуть отруїти, і через те й не їм.