Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

Виявляється, Софійка нехотячи допомогла музейникам встановити жахливий факт: картини підмінено! Аж чотири. Тобто оригінали десь зникли. Замість них зловмисники лишили в галереї копії, ще й не дуже якісні. Інша техніка, стиль... Окремі автографи на звороті досі розмазуються!

—           Але як же це сталося? — Софійка з ходу взялася за слідство. — Музей пограбували?

—           Причому дуже майстерно. Ніде жодних слідів зламу чи проникнення... А цього за білого дня навіть за прикриттям екскурсійного натовпу не зробиш: потрібно спершу обміряти і, як мінімум, якісно перефотографувати старі картини. Потім кожну з них зняти, почепити копію...

—           Отже, помагали свої? — припустив тато.

—           Чесно кажучи, вже навіть є кілька підозрюваних!

—           А серед тих підозрюваних не може бути, перепрошую, сама Елеонора? — метала версіями Софійка, — Вона, до речі, грала відчай аж надто театрально! І нащось вимагала виставити за двері дитину, тобто мене!

—           Щодо тебе, Софіє, то я відразу пояснив: дівчина ти не тільки гарна, а й дуже розумна та надійна, зайвого не розбовкаєш.

Дядькові слова на якийсь час убили в Софійці доморощену Агату Крісті й розворушили притлумлений годину тому жар. Тож кількох наступних речень вона од хвилювання просто не спромоглась почути.

Оговталась, коли вже звучало:

—           ...Грішок за Семенівною справді тягнеться, але значно скромніший. Вона звинувачує себе за те, що одного вечора, замикаючи музей останньою, забула розставити традиційні пастки! їй саме подзвонили з дому, забили памороки якимись проблемами, і вона...

—           Що за пастки? — поцікавилась мама.

—           Це така собі плутанина з мотузків по всіх кімнатах. Злодій у темряві мав би в них заплутатись...

—           Тоді впасти й здерти коліно або набити синяка! — в’їдливо докинув тато. — Щоб потім за синяком простіше було крадія упізнати. Наді-і-і-ійна система захисту в наших музеях, нічого не скажеш!

—           Це ще один привід не втаємничувати у справи сторонніх! — зітхнув Пустельник. — Музейники вдають, ніби в них не пастки, а нормальна сигналізація. Признатися, що на нормальну бракує коштів — за ніч усе повиносять!

—           Аз пастками — виносять по трохи! — обурювався тато.

—           Та й так довго протримались! — розвів руками Пустельник. — Мабуть, саме завдяки таким придумкам досі неторкані чимало речей на зразок Рафаелевої «Мадонни», котра насправді зовсім не древня копія, як мовиться про людське око.

—           Невже оригінал? — ахнула мама. — Ота картина, що висить при вході справа?

—           Та самісінька. Але це між нами, звісно, — змовницьки підморгнув Сергій.

Але Софійку наразі цікавив не Рафаель, а злочинець.

—           Дійде черга й до нього! Якщо не Елеонора Семенівна, то хтось із її рідні! Вони ж у курсі щодо цінності експонатів! І, прокручуючи аферу, ніби зовсім

випадково подзвонили з дому! А там уже заздалегідь підроблений ключ, відсутні пастки — і готово!

—           Гаразд, але який сенс рідним підставляти своїх?

—           Ну, по-перше, хто б міг подумати, що неповнолітній екскурсантці заманеться помацати картину? — не здавалась дівчинка. — По-друге, сенс може бути у грошах! Одна лиш картина «Удома» коштує, мабуть, цілі сто гривень!

—           Цілі сто? Ха-ха! — сумно реготнув Сергій. — А 70-100 тисяч не хочеш? Саме так ціниться у світі нині модний крадений «соцреалізм»! Ну, це одна з течій модернізму, мистецтво, яке впроваджувалося, чи пак нав’язувалося в Радянській імперії, тобто в Союзі. Але про течії не зараз. Зараз про те, що вибрали для підміни полотна Сергія Шишка, Тетяни Яблонської...

—           Яблонської? Тієї, що малювала «Ранок»? — вразилась дівчинка.

—           Саме так. Тільки тут, звісно, була інша картина. Здається, «Квітневий день». Отже, Яблонської, Шишка і ще Григор’єва. Юлій Мокренко попав у цю компанію майже ненароком: очевидно, завдяки подібності стилю. Адже «Русалки» Мокренкової не чіпали, взяли тільки «Удома» — певно, за реалізм, який ще тоді не встиг стати імпресіонізмом і який видався їм подібним до соціалістичного...

—           Це наштовхує на думку, що цупив хтось не дуже обізнаний, — припустив тато.

—           А може, для окозамилювання? — не бажала відмовлятись од власної теорії Софійка.

—           І що ж далі? — запитали всі майже одночасно.

—           Музейники довго панікували й радились. Колеги просять Елеонору не виказуватись перед начальством, дехто радить узагалі замовчати підміну. Підсохне,

мовляв, через десять років ніхто й не здогадається! Хтось навіть жартував: було по одній прекрасній картині, тепер по цілих дві — кому від цього гірше?

—           О! Ще один доказ того, що замішані свої! — аж підскочила Софійка.

—           Але сама Елеонора, за нею і решта зійшлись на тому, що мовчати не можна. Для початку викликали групу столичних експертів і вже на основі їхніх висновків порахують збитки й подадуть заяву до міліції... Очевидно, я теж проходитиму як свідок.

—           Отакої! Через мене ви, дядечку, маєте клопіт?