Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

—           Стривай-стривай! А ти як без мами? А сестри? Її що, сюди не можна перевезти?

Сашко розвів руками: бачиш, мовляв, які тут умови. Та й куди — в одну кімнатину? Далі ж пояснив:

—           Баба хоче померти в рідній хаті. Хата простора, двір і город великі. «Переїжджайте, — пише, — сюди геть і жити, не пошкодуєте».

—           Поїдеш?

—           Я ні! В мене тут робота і все... Та й Вірці, Надьці й Любці хоч би перший клас тут закінчити! Любка після

твоїх занять, здається, на похвального йде, та й Надька не відстає, хоч і бере не так знаннями, як проворністю!

—           І що ж тепер?

—           Та оце ж пробую видумати! Мені то ще й краще, як вони під час ремонту не будуть під ногами плутатись.

—           Може, дівчат, той... до нас? До кінця травня? Я з мамою пораджусь...

—           Ні в якому разі! Щоб вони вам своїми теревенями всі мізки позабивали? — замахав руками Сашко. — Тобі вдома тиша потрібна — уроки вчити. У вас ще й дитина мала, і кицька: вони ж обох заносять на руках і позаціловують! Ні, пробач, але свої проблеми я звик і повинен вирішувати сам!

Самостійний який!

—           І що ти плануєш? — не без полегкості запитала Софійка: одну із сестер вона ще витримала б, але трьох — тут Сашко як у воду дивиться!

—           Та, як сказати... Почерк-то у баби Ксені ще ого-го! Ну, не хворий зовсім! А що це значить? Просто хоче собі товариства на старість, а біля хати помічників! Коли так, то наша сім’я ще довго буде, як твоя бабуся Ліна каже, хто в лісі, хто в стрісі.

—           То так їй і напишіть!

—           Але ж це лиш мої здогади! Мама вірить, переживає, готова хоч зараз відпустку брати, нас забирати й у Матвіївку летіти!

Сашко сидів понуро, втупившись у безвість, гострими ліктями зіпершись на коліна, худі, але жилаві, міцні руки зчепивши поперед себе. Мало не світова скорбота! Понапридумував!

Софійка всміхнулась і погладила його плече:

—           От уже Шерлок Холмс і доктор Ватсон в одній особі! Знаєш, є в англійців казка, «Трос розумників»

називається. Там герої придумали собі горе і над ним, придуманим, ридають! Та все ще сто раз вирішиться, все буде добре!

—           Думаєш? — прояснів Сашко.

—           Певна! Варіант А: мама з бабою Женею не зійдуться характерами, і за тиждень-другий кожен залишиться при своїх інтересах, тобто при своїх хатах! Варіант Б: баба Женя за місяць одужує, щаслива мама з кошиком гостинців од вдячної пацієнтки повертається додому! Варіант В... М-м-м... Зараз придумаю!

Сашко щиро сміявся і мов аж поривався її обняти, але вчасно згадав, що не дуже чистий, що в робочому одязі, тож не наважився. Тільки вхопив її руки і гарячково-ніжно затиснув у досі неприступний замок своїх долонь.

—           Звичайно, якщо ти більше нічого, справді страшного, не приховуєш! — змовницьки сяйнула на нього очима.

Ой, краще б вона цього не казала! Бо хлоп’яка мов струмом ударило, а чолом наче просунула темна хмара.

—           Ні, нічого! — заявив якось аж надто поспішно. — Хіба тільки, що я тебе... Що ти в мене... Що ти найкраща!

Поривчасто притягнув її замкнені руки до своїх вуст і... поцілував їх!

—           Ти що? Це я мала би!.. — леле, оце бовкнула! Жар пронизав Софійку з голови до п’ят, вона різко визволилася з полону.

—           Все, бувай, скоро стемніє. За мною вже спохопились! — і рвонулась до хвіртки.

—           Пожди, я передягнусь і проведу!

Але Софійка була вже далеко.

Бігла з усіх сил, не помічаючи темряви. Гамувала гарячість щік не менш розпашілими долонями, калатання серця — розкуйовдженими думками.

...Вона хотіла поцілувати його руки... З поваги до його працьовитості чи від напливу ніжності?..

...Втікала — від нього чи від себе?..

...Вся палає — від сорому чи від блискавок, що проскакують між ними?..

Справді Сашка іще щось мучить, чи лише здалося?

8. ПОЯСНЕННЯ

Удома чекав Пустельник.

— Дядьку Сергію, розкажіть же нарешті, що там в тій галереї? — тепер Софійка його просто так не відпустить!

Але він показав очима, що, мовляв, треба перечекати, поки піде гостя — припекло бабі Валі саме цього вечора прискочити на чай зі своїми пундиками! Заодно не переставав з апетитом уминати бабині лакітки: ясно, що Сніжана скоріше займеться відбілюванням волосся чи манікюром (не кажучи вже про пацієнтів і сувору дієту), ніж печивом! І це ж треба вміти: навіть жуючи, зоставатись таким же красивим і шляхетним!

Баба Валя все розхвалювала свого чоловіка. Заміж вийшла вона всього кілька днів то^іу — за дідуся з сусіднього кварталу. Зійшлись із ним на ґрунті безмежної любові до котів (ну, й без Русалки з Білокрилівського лісу тут не обійшлось, але бабі цього знати не

треба). її Фантика дід прийняв як рідного, і тепер вони щасливі утрьох.

Нарешті сусідка пішла, Пустельник доїв останнього пиріжка, почекав, поки тато доприсипляє Ростика, і почав свою розповідь.