Цікаво, стосовно чого вона жартує: про хлопцеву освіту, що Сашко до неї не байдужий чи що Софійка найкраща?
«Неук»... «Ростом не вдався»... «Тобі не пара»...
— Картопля ще тепла, йди вечеряй! — повернула на інше мама. — Наїдайся, бо сьогодні нам треба набратися сил!
— А то ж чого? — неохоче повернулась до кухні Софійка.
— Як чого? Підготувати вітальню для Сашкових сестер! Я домовилась із його мамою: завтра після уроків їх приведуть до нас!
— 1 такий самостійний Сашко не перечив? — лукавенько запитала Сніжана.
— Ні, поступився! — мирно відказала мама.
— Геть і можна здогадатись, чому! — не вгавала тітонька, — Тепер, звісно, йому буде ближче до... Ну, добре, добре, мовчу, а то наша Софійка так і не повечеряє!
...Після вечері, після виснажливих звільнень поличок і прибирання, нарешті після виконання домашніх завдань, про якість яких промовчимо, Софійка через силу доплелась до омріяного ліжка. «А й справді. Міг би, замість копання канав, своїм ай-к’ю зайнятись... А замість тратитись на той будиночок-руїну, хоч одягтися пристойніше!..» — обдумувала Ірчині закиди.
— Ночуй у шафі!
Що за дошкульні жарти супроти ночі? Софійка рішуче відгорнула покривало на своїй затишній канапі.
— Ночуй у шафі!
В кімнаті, звичайно, нікого стороннього. Це мариться від перевтоми.
Підбила подушку, скинула волохаті, з заячими вушками капці. Уже приготувалась пірнути під хрустку накрохмалену ковдру, як...
— Ночуй у шафі!
Стягнула ковдру, взяла під пахву подушку й полізла, куди наказано...
15. ДРУГИЙ СОН ВІД ШАФИ
— Ось, напийся з моєї улюбленої чашки! — сива бабуся простягала срібну тацю, на якій красувалась тендітна цукерничка й витончена чашка на блюдці. Бабуся в темній оксамитовій панського крою сукні, сухеньке зморшкувате обличчя, обрамлене сивими кучерями. Посуд же всуціль розписаний дрібним квітково-трав’яним орнаментом. На бережках —узорчаста позолота.
Частуйся: се чорний оксамитовий чай, привезений моїм чоловіком із заграниці, з самісінького Цейлону! А в цукорничці — найліпша мармеляда з тутешнього заводу, нігде більш такої не знайдеш.
Бабусина мова також незвична, але ж це сон, а вона звідкись із минулого, тож не диво.
__Ти пригощайся, а я тобі щось розкажу.
Проте коли Софійка несміливо торкнулась вустами гарячого напою, замість духмяного чорного чаю в чашці виявилась напівпрозора водичка з запахом наче вишневого листя. А в цукерничці замість мармеладу — о жах! — прицвілий шматочок сухарика!
— Ой, перепрошую! — бабуся помітила Софійчин переляк і сама по-дівочому засоромилась. — Усе ніяк не привикну, що вже багато років замість цейлонського чаю мені доводиться пити запарене вишневе гіллє й цвітки сушеного жасмину. З куща в кінці стежки. А цукор та мармеляду ниньки бачу тільки у снах: завод іще в революцію знищений, і міні давно уже й сухарик — велике розкошуваннє.
Софійка з чемності відсьорбнула напою. А от цвілого сухаря не примусила б її зїсти ні найбільша чемність, ні навіть найстрогіша дієта!
Бабця скрушно похитала ореолом сивини й посокотіла далі:
— Атож, ваше життє нині дуже відріжняється! Хоть нині тобі теж не завсігди з медом... Ти попала в плутанину, з якої дуже трудно вірахувати входи й виходи. Чи забавляєтесь ви ниньки у таку гру: плутанка зоветься? Се коли всі озьмуться за руки, а потім, їх не роздіймаючи, пролазять попід ті руки, викручуються, вивертаються... Ми з сільськими дівчатами і в нашому панському саду, і на вигоні в таке грали. Бувало,
зберемося перед вечером, то родителі заледве додому нас із улиці поззивають... У мене такі родителі були, царство їм небесне, що нігде таких других не знайти, щоб так одинаково і за своїх, і за мужицьких дітей клопотали, щоб так поважливо ставились до простої людности. Причім у самісінькому нутрі, а не так, на показ!.. Ах, вибач, се я вдарилась у філософію, міні варт би скоріще, бо весняна нічка надто мала! Мій час у твоєму сні закінчується, буду мовити коротко. Так-от про плутанину. Знай же, що повороту назад нема. Є тілько дорога, яка виведе на світло. Нехай Пустельник весь час рухається вправо, ти ж — тримайся все лівого та лівого. І не збочуйте, чуєш?
Софійка ловила кожне слово. Ну ж, кажіть, що далі робити, що?