Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

Коли ж вона зварила Ростикові кашку й повернулася кликати дівоту до чаю, то мало не випустила з рук пляшечки. У вітальні панувала повна ідилія: Віра трясла брязкальцем над маленьким Сергійком, Люба тримала на колінах Ростика, а сповнена власної гідності Надя сиділа посередині й поважно читала «Курочку Рябу».

А коли вона сама востаннє читала братикові казку? Така зайнята!..

—           Дід бив, бив — не розбив! — Надя увійшла в роль. — Баба била, била — не розбила!..

Ростикові, мабуть, подобалось, бо зацікавлено стежив за нянькою.

—           ...А мишка бігла, хвостиком зачепила...

—           Ишка! Більа! — схвильовано повторив братик. Хотів сказати, що мишка бігла!

—           Мій ти розумню-у-у-умнику! — три поцілунки одночасно тицьнулися в його голівку та щічки.

Взагалі-то, братик — її, Софійчин!

—           Хвостиком зачепила, яєчко впало, покоти-и-илось і... розбилось!

—           Пальо! — захоплено повторив Ростик.

Це ж треба, як раптом забалакало!

Сестрички аж заливалися щасливим сміхом від

хлопчикових успіхів.

—           Дивіться, і мій Сергійко сміється! — вказала на меншого Віра.

Взагалі-то і Сергійко не зовсім їхній! Але гаразд уже, сьогодні Софійка добра!

—           И-гіко!..

—           Ой, у Ростика гикавка? — сполохалась Люба. — Це від голоду!

—           Ні, — зметикувала Надька. — Игіко — це Сергійко.

—           А ми Сергійка ще Кавунчиком називаємо! — додала Софійка.

—           Кавунчиком?

—           Це його прізвище — Кавун!

—           Ха-ха-ха! А він геть і трошки схожий на кавунчика! Смачненький і кругленький!

Поки дівчата заглядали до малого, Софійка впевнено вихопила в Люби Ростика. Зараз наїмося каш...

Чи взяла якось незграбно, чи братик сам вивернувся, але якось звалився на диван, а звідти, перекотившись, гепнувся на підлогу...

Аж похолола: не так від тривоги за брата (падав останнім часом постійно), як від сорому за непрофесійність, іще й при свідках. Та й ревиська зараз буде — перетинки потріскають!

Зависла напружена тиша: як учора після падіння сервізу.

Але, поки Ростик дивився на публіку й підбирав тональність, у якій заревіти, всюдисуща Надька промовила:

—           ...А яєчко впало й покотилось!..

—           Кокотився! — повторив малюк. Був трохи збентежений, що йому перебили плакання.

—           Ростик упав і кокотився! — пожартувала Любка.

—           Софійка бігла, кашкою зачепила, а Ростик упав і покотився! — добавила й Вірка.

Всі аж загойдались од чергової порції реготу.

—           Ой, рятуйте, я зараз впаду! — хапалась за живіт Надька.

—           І буде: «Надька впала й кокотилась!» — скоренько віддячилась Софійка.

—           Аби не щось інше! — хихотіла дотепниця Вірка. — Бо Ростик у памперсі, а наша Надя...

Чергова хвиля реготу змусила засміятись уже й Софійку.

Хихотіння вляглося. Кожен займався своїм, як раптом...

—           Стривайте, тут хтось... Хтось наче добирається знизу! — насторожилась Люба.

—           Ану тихо!

Шкряб! Шкря-а-аб!.. Хрусь-хрусь-хрусь... Навіть кицька, яка досі куняла собі в кутку, подалі від людей, підвела свою чорно-білу мордочку, нашорошила вушка. А вона завжди першою відчуває всяку нечисть!

—           Ай! — заверещали сестри.

—           Ага, давайте ще малих мені поперелякуйте! — гарикнула Софія. — Прислухаймось краще, звідки чекати сюрпризів і хто то може бути!

Але під диваном уже залягла стерильна тиша.

—           Може, здалося? — знизала плечима Надя.

Всім одночасно? Утім, щоб не сіяти паніки, Софійка погодилась:

—           Може, й так! Гайда, Надю, дочитуй казку, а Ростив буде слухати і їсти!

—           Надя — казку, Ростик — кашку! — ні, Вірка сьогодні — вершина гумору! Мабуть, у Сашка вдалась!

Усі, крім Чорнобілки, яка пряла вушками й дослухалась, розвеселилися знов.

—           О, дайте мені Сергійка! Бо в мене руки порожні! — закомандувала Надька.

—           Ой, а він... заснув! — кинулась до свого підопічного Вірка.

—           Від радості, що йому нарешті дали спокій! — усміхнулась Софійка, зазирнувши в кошика й укривши дитину ковдрочкою.

Усі знов засміялись: але тихенько, щоб не розбудити малого.

Зрештою, така пристойна компанія — не дуже й погано!

20. ВСЕ ясно

— Спасибі, що доглянула Сергійка — у свій вихідний ще й у таких клопотах!

Це Пустельник прийшов по синочка. Розуміє, що Софійці, крім небожа, довелось бавити ще рідного брата і трьох близнючок.

—           Та, пусте! — Софійка скромно зашарілась і так само скромно промовчала, що до Сергійка сьогодні підійшла тільки раз, коли вкривала його. Вона і з Ростиком мала справу тільки тоді, як його перекинула і як годувала кашкою. Все інше було завдяки її вмілому дистанційному керуванню. Такими чудовими няньками.

—           А це тобі маленька нагорода! Наставляй долоню! — понишпоривши в кишенях, дядько Сергій поклав їй у жменю...