Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

—           О, та тут, бачу, серйозно! — лукавенько похитав головою Калинич. — Гаразд: такої писаної красуні тут не малювали ще з часів, відколи парк звався імені Третього Інтернаціоналу! Розумію вас, юначе: сам колись був молодий!

Украй засоромлена Софійка мало не забула слова:

—           А ви... У мене... А ви мені олійний портрет скопіюєте? Мене там один хлопець намалював колись...

—           О, тут ще й конкуренти! Готуйтесь, юначе, до боротьби! Ну, то що за портрет?

—           Гарний, але тепер ми посварились, і він його вимагає назад! А мені шкода... Скільки може коштувати копія? Справді зробили б її за два дні?

—           Гм... З роботою зараз туго, можна й узятись... Та ще й заради такої кралечки! Ну-ну, не супте, юначе, брови: я не в тому віці, щоб відбивати! Я вже в тому віці, коли моляться не на дівчат, а на висококонвертовані папірці! Розумієте?

Софійка розуміла, про це Пустельник теж попередив. Він же пообіцяв дати й долари.

—           А ви можете не просто скопіювати, а щоб — один в один, навіть автограф його поставити?

—           Ображаєте, панянко! Фірма віників не в’яже, в нас усе по-дорослому!

—           А щоб і ваш автограф десь унизу?

—           Будь-яка примха за ваші гроші!..

Умовились на тому, що вже зараз біжать по картину і несуть її Калинину. І завдаток.

Йшлося, звісно, про Павликом намальований портрет з лілеями, якого Софійка обожнювала. Він завжди висів над Софійчиним ліжком і був заведений татом у рамку під скло: Пустельник сказав, що так у музеях зберігають особливо цінні олійні шедеври. Звісно, Софійка не бажала з ним розлучатися і на день, та й із Павликом ніхто не сварився. Але хай уже буде копія, раз потрібно для справи!..

З5. ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ.

СІВОЗМІНА І ПЛАНИ НА СУБОТУ

—           А що то він згадував про якийсь третій Інтернаціонал? — допитувалась у Фадійчука, коли вже занесли портрет і, віддихуючи переживання, поволі, нога за ногою, вертались додому.

—           Та то просто згадав, що парк наш не старим звався, як нині, а третього інтернет... Інтернаціоналу.

Щось там із тою, як її... революцією пов’язано. Мама каже, що та її стара тітка його досі так називає, питаючи про місто... Але Калинин мав на увазі не сам інтер... ну, той націонал, а те, що ти в ньому — найкрасивіша красуня, от!

Софійка чемно закашляла почутий комплімент і забрала нарешті свою руку з хлопцевої: за Сашковою ідеєю перед Калиничем їм слід було триматись за руки, щоб переконати в їхніх не пошуковських, а суто романтичних взаєминах.

— І сюди добрались, ти скажи! — обурилась. — Мені в музеї казали, що парк був закладений панами ІДербанівськими: вони музей спорудили, і лікарню, і школу... Тепер же чуй, у Чикаленків яка доля! Ми з Леською вчора по книжках та в інтернеті такого нашукали! Уяви собі, Євген Чикаленко дива творив на посушливій Херсонщині! Якийсь там чорний пар увів, тобто землю так обробляли, щоб вологу краще зберігала. Придумав також міняти щороку рослини, оте, що Ліда Василівна сівозміною називала! У результаті в нього й земля не виснажувалась, і врожаї в десять разів більші! Мабуть, тому їхні херсонські кавуни славляться! — додала власне припущення, згадавши тітоньчині нарікання на посиденьках.

—           Он у Матвіївці ніяких сівозмін не знають, — утрутився Фадійчук. — Мама каже, що ледве роботу знайшла — буряки там лиш на одному полі зостались. А то все рапс та соняшник сіють, за кордон їх потім продають, а вони з землі всі соки витягують!

—           Угу, — неуважно погодилась Софійка, бо її розпирали власні відкриття. — А як він придумав знищувати осот? Два-три роки попасуть на тому полі овець — і поле як новеньке, сій, що душа забажає! А які шикарні

породи овець та корів повиводив! І все це поописував у книжках, бо хотів, щоб і селяни мали кращі прибутки! Уяви собі, ті книжки були страх які популярні! 1, уяви собі, їх у царській імперії довго не видавали тільки через те, що були написані українською мовою! Ой, той Чикаленко стільки наукових закладів своїм коштом побудував, стільки українських газет підтримав! А письменникам як помагав! Особливо Винниченкові, пригадуєш, проходили в школі оповідання «Федько Халамидник»? Ну, довге таке, з величезним описом, як ішла крига по річці! Оповідання те мені зовсім не сподобалось, бо кінчається жахливо. Знаєш, узагалі, як подумати, не все, що написано емоційно й талановито, треба заганяти в шкільну програму, правда ж? Але я ж не про те, я про Чикаленка! Зрештою, не про Чикаленка навіть: усе це я досліджувала для того, щоб краще пізнати Щербанівських! Бо це ж значить, що Щербанівські нажили статок на тому ж, що й предки Євгена Чикаленка, тобто на сільському господарстві!

—           А це ти звідки взяла? — спромігся вставити слівце Сашко.

—           Ну, це Хазяй... Це я потім тобі колись поясню, а зараз... Правда, де вони в місті могли ті сівозміни запроваджувати й корів розводити?

—           Можу пояснит... — почав був Сашко, але Софійка, захоплена новою думкою, обірвала його на півслові: