Читаем Саламбо полностью

Чути було, як стукотять у печі лопатки. У широких курильницях заклубочився дим, і голі масажисти, від поту мокрі, як губка, заходилися втирати в Ганнонове тіло мазь із пшениці, сірки, червоного вина, сучого молока, мірри, гальбану та ладану. Його палила нестерпуча спрага; та чоловік у жовтій одежі не зважав на те, він простяг йому золоту чашу, де парував зміїний вивар.

—Пий! — мовив він.— Хай сила змій, дочок сонця, перейде до мозку твоїх кісток! Будь мужній, о відсвіте богів! Знаєш-бо, Ешмунів жрець пильно стежить за лихими світилами навколо сузір'я Пса, що наслали на тебе недугу. Вони бліднуть, як болячки на твоєму тілі,— це знак, що ти не вмреш.

—Авжеж! Авжеж! — вигукнув суфет. — Я житиму! З його посинілих губів ішов дух, важчий за трупний

сморід. Здавалося, дві жарини горять на місці безбрових очей, а поморщена шкіра брижами звисала з чола; відстовбурчені вуха понапухали; глибокі борозни, що півколами спадали від ніздрів, надавали йому чудного й страшного вигляду хижого звіра. Його хрипкий голос скидався на виття. Він озвався:

—Певно, ти маєш рацію, Демонаде. Справді, багато виразок позатягувалось. Я почуваю себе гаразд. Ти тільки глянь, як я їм.

І вже не так із великої охоти, як бажаючи запевнити і лікаря, і самого себе, ніби йому покращало, суфет заходився вминати начинку з сиру та майорану, очищену від кісток рибу, гарбуз, устриці, яйця, хрін, трюфелі та печеню з дрібних птахів. Позираючи на бранців, він тішився думками, як буде їх катувати. Раптом він згадав про Сікку, і вся його лють за колишні образи вилилась у лайці на цих трьох варварів:

—Ах ви зрадники! Нікчеми! Падлюки прокляті! І ви насмілились образити мене, мене, суфета! Торочили про свої заслуги, про ціну їхньої крові! Еге ж! Ваша кров! Ваша кров!

А тоді додав, ніби сам до себе:

—Усім смерть! Ані одного не буде продано! А то б відвести їх до Карфагена! Хай би побачили... та, певно, не знайдеться на всіх ланцюгів?.. Пиши: «Пришліть мені»... Скільки ж їх? Хай запитають Мутумбала! От так! Ані найменшого жалю! І хай мені принесуть у кошиках усі їхні відтяті руки!

Раптом якийсь дивний крик, хрипкий та пронизливий, долинув у кімнату, покриваючи Ганнонів голос і дзенькіт посуду, розставленого перед ним. Крик дедалі дужчав, і зненацька розітнулося люте ревіння слонів, так ніби знову розпочався, вій. В місті зчинився страшенний переполох.

Карфагенцям і на думку не спадало гнатися за варварами. Вони розташувалися під міськими мурами зі своїм добром, зі слугами — з усіма вигодами вельмож — і веселилися собі в пишних, оздоблених перлами, наметах, тоді як на місці найманського табору залишились самі тільки руїни. Спендій незабаром оговтався. Він послав Зарксаса до Мато, обійшов ліси, зібрав своїх вояків (втрати були не такі вже й великі),— і люті з того, що зазнали поразки, навіть не бившись, вони знову стали до лав; аж тут хтось із варварів наткнувся на бочку з дьогтем, яку, звісна річ, покинули карфагенці. Тоді Спендій наказав позганяти з околишніх ферм свиней, вишмарував їх тим дьогтем, запалив і пустив на Утіку.

Слони, налякані полум'ям, кинулися втікати. Вони побігли нагору, та в них почали метати дротики, і вони помчали назад просто на карфагенців, — шматували їх іклами, топтали ногами. За слонами з пагорбів посунули варвари; пунійський табір, не маючи будь-яких укріплень, у першій же атаці був знищений, а карфагенці — притиснуті до міських мурів, бо городяни не захотіли впустити їх до міста, боячись найманців.

Світало. Із заходу наступали піхотинці Мато. Водночас з'явилась і кіннота. То був Нар-Гавас із своїми нумідійцями. Перестрибуючи рівчаки та кущі, вони гналися за втікачами, як хорти за зайцями. Саме ця переміна воєнної фортуни урвала мову суфетові. Він загукав, щоб йому помогли вилізти з ванни. А троє бранців і досі стояли перед ним. Негр, який у бою тримав над Ганноном парасольку, нахилився до його вуха.

— Ну й що? — повільно мовив суфет і швидко докінчив: — Убий їх!

Ефіоп вихопив довгого кинджала, і всі три голови попадали додолу. Одна з них, підстрибнувши, плюснула в басейн і якийсь час плавала там з роззявленим ротом і осклянілими очима. Ранішнє світло пробивалося крізь вікна; з трьох трупів, що лежали долі, фонтанами дзюркотіла кров, і червона калюжа розпливалась по мозаїчній підлозі, припорошеній голубим піском. Суфет умочив руку в ту теплу рідину і потер нею коліна, — це вважалося цілющим.

Настав вечір, і Ганнон разом із своїм почтом вислизнув із міста. Він подався в гори, навздогін за своїм військом, але знайшов самі тільки недобитки.

За чотири дні по тому він був у Горзі над ущелиною, коли внизу з'явилися Спендієві загони. Двадцять непохитних списів, ударивши в лоб колони, легко зупинили б військо; проте ошелешені карфагенці тільки дивилися, як ішли варвари. Ганнон упізнав у ар'єргарді нумідійського царя; Нар-Гавас уклонився, вітаючи його, і подав знак, якого той не зрозумів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Епитимья
Епитимья

На заснеженных улицах рождественнского Чикаго юные герои романа "Епитимья" по сходной цене предлагают профессиональные ласки почтенным отцам семейств. С поистине диккенсовским мягким юмором рисует автор этих трогательно-порочных мальчишек и девчонок. Они и не подозревают, какая страшная участь их ждет, когда доверчиво садятся в машину станного субъекта по имени Дуайт Моррис. А этот безумец давно вынес приговор: дети городских окраин должны принять наказание свыше, епитимью, за его немложившуюся жизнь. Так пусть они сгорят в очистительном огне!Неужели удастся дьявольский план? Или, как часто бывает под Рождество, победу одержат силы добра в лице служителя Бога? Лишь последние страницы увлекательнейшего повествования дадут ответ на эти вопросы.

Жорж Куртелин , Матвей Дмитриевич Балашов , Рик Р Рид , Рик Р. Рид

Фантастика / Детективы / Проза / Классическая проза / Фантастика: прочее / Маньяки / Проза прочее
Молодые люди
Молодые люди

Свободно и радостно живет советская молодежь. Её не пугает завтрашний день. Перед ней открыты все пути, обеспечено право на труд, право на отдых, право на образование. Радостно жить, учиться и трудиться на благо всех трудящихся, во имя великих идей коммунизма. И, несмотря на это, находятся советские юноши и девушки, облюбовавшие себе насквозь эгоистический, чужеродный, лишь понаслышке усвоенный образ жизни заокеанских молодчиков, любители блатной жизни, охотники укрываться в бездумную, варварски опустошенную жизнь, предпочитающие щеголять грубыми, разнузданными инстинктами!..  Не найти ничего такого, что пришлось бы им по душе. От всего они отворачиваются, все осмеивают… Невозможно не встревожиться за них, за все их будущее… Нужно бороться за них, спасать их, вправлять им мозги, привлекать их к общему делу!

Арон Исаевич Эрлих , Луи Арагон , Родион Андреевич Белецкий

Комедия / Классическая проза / Советская классическая проза