Сапфірова книга

Шарлотта вимкнула музику й сіла за рояль, по-змовницькому посміхаючись Ґідеону. Він їй теж посміхався.　

А на мене лише коротко зиркнув, причому таки-и-и-им поглядом. І аж ніяк не в позитивному плані. Напевно, йому було ніяково, що він перебуває в одному приміщенні з такою нетямою, ба більше — він явно усвідомлював, який розкішний вигляд має сам, у потертих джинсах і обтислій чорній футболці. Хтозна-чому я розлютилася ще дужче. Ще трохи — і я скрипнула б зубами.　

Містер Джордж переводив тривожний погляд із мене на Товстогубого і назад, а тоді сказав, заклопотано насупивши чоло:

— У вас обов’язково вийде, Джордано. У вас є Шарлотта, яка знає все як свої п’ять пальців. Та й попереду у нас є ще кілька днів.　

— Навіть якби кілька тижнів! Жодного часу не вистачить, щоб підготувати її до великого балу, — сказав Товстогубий. — Суаре — це ще може бути, в невеликому товаристві і якщо дуже пощастить, але бал, можливо, навіть перед герцогом із герцогинею — абсолютно виключено! Можна тільки припустити, що граф вирішив пожартувати.　

Погляд містера Джорджа посуворішав.　

— Де там! — сказав він. — І цілком очевидно, що до вашої компетенції не входить сумніватися в рішеннях графа. У Ґвендолін усе вийде, чи не так, Ґвен?　

Я нічого не відповіла. Моя самооцінка за останні дві години неабияк постраждала. Якби йшлося про те, щоб не впадати у вічі, з цим би я ще сяк-так упоралася. Забилася б у якийсь куток і скромно обмахувалася б віялом. Або краще не обмахувалася б, а то це могло б означати казна-що. Просто стояла б і посміхалася, не шкірячись. Звичайно, при цьому ніхто не мав би мені заважати, розпитуючи про маркіза Стаффорда або запрошуючи танцювати.　

Шарлотта почала щось тихенько награвати на роялі. Це була ніжна мелодія в музичному стилі, під який ми щойно танцювали. Ґідеон підійшов і став поруч, вона підняла до нього обличчя і сказала щось, чого я не почула через голосне зітхання Товстогубого.　

— Ми спробували навчити її основних кроків менуету, як поводитися, але, боюся, нам доведеться застосувати інші методи!　

Я не могла не захоплюватися здібностями Шарлотти, яка одночасно розмовляла, дивилася Ґідеону в очі, демонструвала ямочки на щоках і при цьому грала на роялі.　

Товстогубий нарікав і далі.　

— …може, картинки або крейдяні знаки на підлозі допоможуть, нам для цього слід…

— Завтра ви зможете продовжити заняття, — перебив його містер Джордж. — А зараз Ґвендолін треба елапсувати. Ти йдеш, Ґвен?

Я розважливо кивнула і схопила сумку й пальто. Нарешті визволення! Злість тут же поступилася місцем очікуванню. Якщо все піде добре, на сьогоднішньому елапсуванні відбудеться нова зустріч з дідусем і я знайду в схованці ключ і пароль.

— Давай я понесу, — містер Джордж забрав у мене сумку й підбадьорливо посміхнувся. — Усього чотири години, і ти зможеш піти додому. Вигляд у тебе сьогодні менш утомлений, ніж учора. Давай виберемо якийсь симпатичний, спокійний рік — як щодо 1953-го? Ґідеон каже, що в Аль-Нуні — приміщенні, де зберігається хронограф, — у цей час дуже затишно. Там навіть є канапа.

— 1953 — чудовий вибір, — сказала я і спробувала не виказати захват. За п’ять років після останньої зустрічі з Лукасом! Можна було припустити, що за цей час він дещо зумів дізнатися.

— Стривай, Шарлотто! Місіс Дженкінс викликала машину для тебе, на сьогодні ти можеш бути вільна.

Шарлотта покинула грати.

— Гаразд, містере Джордж, — сказала вона чемно, потім схилила голову на плече і посміхнулася Ґідеону: — Ти на сьогодні теж вільний?

Що? Вона що, збирається запитати, чи не хоче він піти з нею в кіно? Я затамувала подих.

Але Ґідеон похитав головою.

— Ні. Я супроводитиму Ґвен.

І Шарлотта, і я були спантеличені однаковою мірою.

— Ні, не супроводитимеш, — сказав містер Джордж. — Ти вже виконав свою норму на сьогодні.

— Та й виглядаєш ти, як з хреста знятий, — мовила Шарлотта, — що й зовсім не дивно. Ти б краще поспав.

Цього разу, як виняток, я була з нею згодна. Якщо Ґідеон мене супроводитиме, я не зможу ні взяти ключ зі схованки, ні зустрітися з дідусем.

— Без мене Ґвендолін змарнує в підвалі цілих чотири години, — сказав Ґідеон. — А якщо я піду з нею, ми б могли за цей час щось вивчити, — ледь помітно усміхаючись, він додав: — Наприклад, як відрізнити праворуч від ліворуч. Можна, напевно, опанувати менует.

Що?! Який жах — тільки не новий урок танців!

— Даремна праця, — кинув Товстогубий.

— Мені треба виконувати домашні завдання, — сказала я підкреслено неприязно. — Завтра я маю здати твір за Шекспіром.

— Я зможу тобі в цьому допомогти, — сказав Ґідеон, дивлячись на мене.

Я не змогла розшифрувати його погляду: той, хто його не знав, міг подумати, що він — невинний, але ж я була в курсі справи.

Шарлотта хоч і посміхалася далі, проте ямочки на щоках зникли.

Містер Джордж знизав плечима.

— Я не заперечую. Ґвендолін не сидітиме на самоті й не боятиметься.

— Взагалі-то я люблю бути сама, — сказала я, втративши вже надію. — Надто ж, якщо я цілий день провела між людей, як сьогодні.

Не між людей, а між ідіотів.