Шагренева шкіра

— Веселенький же сьогодні вечір! — вигукнув Еміль.

— Не заважай мені судити своє життя! — відказав Рафаель. — Коли ти не можеш, як друг, вислухувати мої елегії, коли ти не хочеш задля мене півгодини терпіти нудьгу, то спи! Але не розпитуй мене більше про моє самогубство! Воно кричить, воно дибиться переді мною, кличе мене, і я його вітаю. Щоб судити про людину, треба принаймні знати її таємні думки, її страждання, її тривоги; а коли тебе цікавлять тільки зовнішні факти її життя, то воно зведеться до голої хронології — історії для дурнів.

Гіркота, що бриніла в цих словах, уразила Еміля, і далі він уважно слухав Рафаеля, втупивши в нього зчудований погляд.