Читаем Шляхи титанів полностью

— Не киснути! — засміявся Георгій. — Рано ще опускати голови! Злітаємо на Сиріус, а потім доб’ємося свого! Чуєте, хлопці? Ми ж справді трохи поспішили… Ще не протоптали стежечки навколо хати, а вже хочемо рушати в дрімучий ліс!..

Космонавти вирішили роз’їхатися на один місяць для відпочинку. Георгій вилетів до Києва.

Повітряний лімузин висадив його на лівобережжі, серед гідропарку. Попрощавшись з водієм, Георгій сів у відкритий вагончик повітряної дороги і переїхав до річкового порту.

Був теплий день першого місяця літа. Буйні суцвіття каштанів осипались на голови перехожих, над Володимирською гіркою линула ніжна мелодія знайомої пісні. Георгій радісно вдихнув запашне повітря рідного міста, тривожно напружився. Попереду передбачалася зустріч з Маріанною — нареченою, яку він ще не бачив після польоту на Альфа Центавра.

Георгій повільно пішов угору, до Хрещатика, не бажаючи користуватися ні транспортом, ні саморушійними тротуарами. Часу було вдосталь — Маріанна закінчує роботу в Інституті Енергетики тільки через годину. За цей час можна помилуватися красою Києва. Адже більше ніж півроку він не був тут.

Швидко промайнула година. Схвильовано позираючи на годинник, Георгій чекав біля входу в Інститут. І ось серед працівників Інституту з’явилася висока, струнка дівчина з короною темного волосся. Вона зупинилася біля колони, недбало поправила пасмо волосся.

Маріанна! Чудесна, єдина!..

Серце Георгія забилося лункими, частими ударами. Тільки при погляді на неї він збагнув, як невимовно сильно любить її, як неможливо відірвати її від серця і піти в чорну безодню космосу, без надії зустрітися знову.

Погляд дівчини зупинився на постаті Георгія. Здивування, радість, любов, докір загорілися у великих чорних очах. Вона задихалась, вона не могла сказати ні слова.

Георгій зблід. Він простягнув руки і чекав. Маріанна не витримала. Вона знеможено ступила кілька кроків назустріч і, не зважаючи на цікаві погляди подруг, впала в обійми коханого…

…Георгій і Маріанна виїхали вниз по Дніпру. На одному з острівків вони зупинились. Тут було вирішено провести місяць відпочинку. Треба було хоч на деякий час забутися, відмежуватися від настирливих думок про невдачу па з’їзді. А Маріанна потай раділа, Що все-таки її невгамовний Георгій полетить не в безвість, а «недалеко», тільки до Сиріуса. Все-таки звідти можна дочекатися його.

Георгій зробив курінь біля води, під плакучими вітами верболозу — стовбур дерева проходив саме посередині нехитрого житла. На сучках можна було чіпляти одяг, різні припаси. Всі дні були сповнені веселощами і розвагами. Згадавши дитинство, Георгій ловив рибу під корчами, а Маріанна варила на триніжках смачну, пропахлу димком, юшку.

Зрідка вони включали радіо або портативний телевізор, слухали передачі з Києва, Москви, Цвітограда та інших міст. Приємно було спіймати музичну передачу, а потім відпливти на човні в гущавину лози і, зупинившись серед білих квітів латаття, слухати, як лине мелодія над сонною водою і завмирає десь в лівобережних лісах.

Так спливав місяць. Треба було збиратися. В передостанній день сонце сховалося за хмарами, подув студений вітер. Маріанні нездоровилось, і вона зранку дивилася передачі по телевізору.

Георгій востаннє вирішив половити рибу руками. Може, ніколи вже йому не доведеться пройтися по цих рідних, близьких серцю берегах. Нехай же хоч спогади залишаться в душі навіть серед темряви простору…

Вже на низці тріпотіло три окуні й один сомик. Ловлячи меткого минька, який крутився між лабіринтом корчів, Георгій прислухався до звуків телевізора, що долинали з куреня. Маріанна крутила ручку настройки, перескакуючи з одного діапазону на інший. І раптом Георгій почув відчайдушний крик дівчини. Вона кликала його.

Нічого не розуміючи, розгублений Георгій покинув рибу напризволяще і побіг стрімголов до куреня.

— Що таке? — крикнув він, відхиливши простирадло біля входу.

Маріанна мовчки показала на телевізор. На екрані виднілася туманна постать людини. Обличчя її було розгублене, очі наповнені тривогою і страхом.

— Це ж Дімітр, командир корабля «Вогонь»! — приглушено мовив Георгій.

Маріанна схопила його за руку.

— Він звертається до всієї Землі, — судорожно сказала вона. — Щось трапилося з кораблем!..

Думка Георгія гарячково охопила відразу все, що торкалося польоту ракети «Вогонь». Рік тому п’ятеро космонавтів на ній полетіли до швидколетючої зірки, якій дали характерну назву «Чужа». Ця зірка, як визначили астрономи, мала власну швидкість близько тисячі кілометрів на секунду. Значить, вона не належала до Галактики, а була чужинцем, іншородним тілом, яке випадково попало в межі іншої системи. Згідно завдання Інституту екіпаж «Вогню» вирішив відвідати дивну зірку і провести там ряд досліджень. Що ж трапилося з ними?..

Губи Дімітра ворухнулися. Почувся хрипкий, приглушений голос:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сокровища Валькирии. Книги 1-7
Сокровища Валькирии. Книги 1-7

Бывшие сотрудники сверхсекретного института, образованного ещё во времена ЧК и просуществовавшего до наших дней, пытаются найти хранилище сокровищ древних ариев, узнать судьбу библиотеки Ивана Грозного, «Янтарной комнаты», золота третьего рейха и золота КПСС. В борьбу за обладание золотом включаются авантюристы международного класса... Роман полон потрясающих открытий: найдена существующая доныне уникальная Северная цивилизация, вернее, хранители ее духовных и материальных сокровищ...Содержание:1. Сергей Алексеев: Сокровища Валькирии. Правда и вымысел 2. Сергей Алексеев: Сокровища Валькирии. Стоящий у солнца 3. Сергей Алексеев: Сокровища Валькирии. Страга Севера 4. Сергей Алексеев: Сокровища Валькирии. Земля сияющей власти 5. Сергей Трофимович Алексеев: Сокровища Валькирии. Звёздные раны 6. Сергей Алексеев: Сокровища Валькирии. Хранитель Силы 7. Сергей Трофимович Алексеев: Птичий путь

Сергей Трофимович Алексеев

Научная Фантастика
Первые шаги
Первые шаги

После ядерной войны человечество было отброшено в темные века. Не желая возвращаться к былым опасностям, на просторах гиблого мира строит свой мир. Сталкиваясь с множество трудностей на своем пути (желающих вернуть былое могущество и технологии, орды мутантов) люди входят в золотой век. Но все это рушится когда наш мир сливается с другим. В него приходят иномерцы (расы населявшие другой мир). И снова бедствия окутывает человеческий род. Цепи рабства сковывает их. Действия книги происходят в средневековые времена. После великого сражения когда люди с помощью верных союзников (не все пришедшие из вне оказались врагами) сбрасывают рабские кандалы и вновь встают на ноги. Образовывая государства. Обе стороны поделившиеся на два союза уходят с тропы войны зализывая раны. Но мирное время не может продолжаться вечно. Повествования рассказывает о детях попавших в рабство, в момент когда кровопролитные стычки начинают возрождать былое противостояние. Бегство из плена, становление обоями ногами на земле. Взросление. И преследование одной единственной цели. Добиться мира. Опрокинуть врага и заставить исчезнуть страх перед ненавистными разорителями из каждого разума.

Александр Михайлович Буряк , Алексей Игоревич Рокин , Вельвич Максим , Денис Русс , Сергей Александрович Иномеров , Татьяна Кирилловна Назарова

Фантастика / Советская классическая проза / Научная Фантастика / Попаданцы / Постапокалипсис / Славянское фэнтези / Фэнтези