Шлюбні ігрища жаб

Рюкзак був закопаний не дуже глибоко, але замаскований ретельно, без підказки не знайдеш. Тільки-но його зелений бік визирнув з ями, Шевель відсторонив Петруню, нахилився, взяв рюкзак за шлейки і рвучко витягнув із сховку. Не вірячи, що гроші все ж таки повернулися до нього, він упав навколішки і квапливо розв’язав шворки.

Пачки грошей, що відкрилися для загального огляду, вплинули на хлопців зовсім несподівано.

— Не дам! — заволав Басмач і гепнув Шевеля, який ще стояв напівзігнутим, по потилиці.

Стас кинувся на нього, але в руці Басмача хижо блиснуло лезо ножа.

— Відійшли всі! Не віддам!

Він зовсім забув про Шевеля, котрий оговтався швидко і рвонув Басмача за ноги. Той повалився на землю, зачепивши п’ятою обличчя Шевеля. Стас і Гога навалилися на нього, викручуючи руки.

Петруня, скориставшись тим, що зараз не до нього, підхопив рюкзак і, петляючи, помчав геть між деревами.

— Стій! — гаркнув Шевель, скочив на рівні ноги, але у голові зашуміло і він впав навкарачки.

Стас облишив Басмача і кинувся за втікачем. Гога сів Басмачеві на голову, чекаючи, поки той заспокоїться. Від різких рухів відкрилася рана, яка встигла затягнутися тоненькою шкіркою, і тепер бік болів і кров лоскотала шкіру, стікаючи цівкою.

Стас зловив Петруню швидко, збив його з ніг, забрав рюкзак.

— Мене вб’ють, Ста-асе! Мене вб’ють, Ста-асе! — скиглив Петруня, вчепившись у його ногу мертвою хваткою.

Шевель нарешті міцно став на ноги, труснув головою, витер бруд з обличчя і дістав пістолет.

— Іншого виходу немає. Зможеш? — звернувся він до Гоги.

Гога замотав головою. Хлопця, з яким він учора пив горілку, він не міг вбити. Нехай навіть він двічі зрадник…

— Я теж не зможу. І Стас не зможе.

Гога все зрозумів і підняв зад з голови Басмача. Той не поспішав підводитися. Нарешті повільно встав, витер рукавом обличчя. Він був спокійний, ніби й не було дикого спалаху жадібності.

Стас насилу тяг Петруню, котрий не відпускав його ногу. Шевель простягнув зброю Басмачеві, Гога про всяк випадок наставив на нього свою: беззбройного він убити не може, але захищатися вже пробував. Басмач байдуже зиркнув на нього і зосередив увагу на тому, як Шевель допомагає Стасові відчепити Петруню від ноги. Ця процедура затягувалася, і він прихилився до стовбура сосни.

— Підніміть це лайно! — звелів він, коли справу було завершено.

Петруню підняли. Він повторював, неначе марив: «Не треба, хлопці, не треба…» Басмач зняв пістолет з запобіжника, але стріляти не квапився. Кілька разів він піднімав зброю на рівень обличчя Петруні і насолоджувався з переляканих зойків приреченого. Але ця забавка йому скоро набридла.

Дві кулі увійшли в груди. Стас і Шевель пустили жертву, що одразу поточилася і впала на землю, як мішок з травою. Басмач наблизився до страченого. Третій постріл був у голову.

Гога взяв рюкзак і поніс його до машини.

— Закопати його треба, — вичавив із себе Шевель. — Недобре… ось так…

— Що робити з тобою, Басмач? — холодно запитав Стас. — За тобою, виходить, теж усіма очима дивитися треба….

— На мене найшло, — це не звучало як виправдання, звичайна констатація факту. — Не знаю, як це сталося…

— На нього теж найшло, — Шевель кивнув на мертвого Петруню.

— Я вбив його. А значить, вбив свою напасть… А заразом — і вашу напасть теж! Хто дасть гарантію, що на нього не накотить те ж саме. Ми поділимо гроші на чотирьох і розійдемося…

— Тоді зробимо це зараз. Це треба було зробити ще вчора, — сказав Шевель.

— Ні. Ми повернемося до міста. Разом.

Три пари очей втупилися в Басмача.

— Пам’ятаєте, що він плів, поки ми їхали? До нього прийшли додому. З усіх прізвищ цей жидяра Олежка знав тільки його і Шефове. Отже, він нас заклав. — Всі мовчали, і Басмач, витримавши паузу, повів далі: — Лягавим він здатися не міг, бо він не останній придурок. Отже, він покаявся татові. Або ще комусь — це не так важливо. Ці хлопчики нас лягавим не здадуть, їм вигідніше відібрати у нас гроші.

— Саме тому й треба розбігатися! — встряв Шевель.

— Я не поїду звідси, поки не вколошкаю твого приятеля.

— Ну й повертайся сам!

Стас ступив крок до Басмача:

— Я йду з тобою. Врешті-решт, потрібні якісь документи й речі, та й правий Басмач — Олежку не можна лишати живим. Гого, ти як?

Гога мовчки посунув до машини. Документи, якісь речі — все це було йому потрібне.

— А ти, Шефчику, поїдеш з нами, — посміхнувся Басмач. — Тільки так ти дістанеш свою частку.

— Влипнемо! — застеріг Шевель, але іншого виходу для себе просто не бачив.

Басмач витяг порожню обойму, підкинув її в руці. Три кулі, що лишалися в ній, були тепер в тілі Петруні. Басмач з силою пожбурив її в кущі, пістолет полетів за нею.

— З глузду з’їхав! — крикнув Стас.

— Навіщо залізяка? Користі ніякої, а залетіти допоможе, якщо з собою тягати…

— Як з ним бути? — Шевель кивнув у бік Петруні.

— Лопати у нас нема. Хочеш — руками яму рий, а ні — гілками закидай, і досить. — Басмач видобув з кишені переламану навпіл цигарку, встромив одну половинку до рота. — Повертаються всі. Зрозуміло?

Останні слова він промовив, дивлячись Стасові прямо в очі…

Четверо і мільйон