Читаем Шлюбні ігрища жаб полностью

Він міцно взяв рюкзак за лямки, звісився з балкона по пояс. Суміжні краї балконів видавалися вперед, утворюючи гострий кут. Розкачавши рюкзак, Петруня порахував подумки до трьох і на числі «три» висадив рюкзаком засклену раму сусідського балкона. Не без побоювань розтиснув він руку, але все вдалося — дорогоцінний рюкзак гепнувся на підлогу по той бік бетонної перегородки.

Ззовні більше не попереджали. Двері застогнали від міцного поштовху.

Петруня став на табуретку, зняв з гачка один кінець мотузка дія білизни і намотав його на ліву руку. Потім обережно, спираючись вільною рукою на перегородку, виліз на бильця. Не дивитися вниз!

Від чергового удару брязнуло віконне скло.

Петруня підняв ліву ногу. Вона зависла у повітрі, шукаючи опертя. Нарешті він відчув, що носок намацав тверде, і посунув ногу вперед, одночасно перекидаючи на той бік ліву руку, а слідом за нею — рвучко тулуб. На якусь частку секунди він утратив рівновагу, мотузок вп’явся у шкіру, але ось він уже стоїть розкарякою між небом і землею, лаючи подумки ідіотів, які не вміють будувати будинків.

Після третього удару двері майже піддалися.

Петруня порізав об розбите скло долоню і заскавчав від болю, але руку не відсмикнув: намацав у повітрі і знайшов точно такий самий мотузок, котрий можна зняти з такого гачка. Стиснувши зуби, він обмотав мотузком ліву руку, відчуваючи, що від крові вона стала слизькою. Обережно він почав просуватися вперед. Ось права нога вже в повітрі, мотузок сповзає з вологої від поту правиці. Ривок! Йому здалося, що лівої ноги в нього вже нема, але зараз це неважливо — він, дриґнувши ногами, боком упав прямо на рюкзак, дряпаючи ноги через штани рештками скла.

Він уже не чув, як разом зі зруйнованими дверима до квартири ввалилися хлопці майора Харченка.

Рука боліла. Саме біль підштовхнув Петруню, і він скочив на ноги. Підхопив рюкзак, легко відчинив балконні двері. Нікого немає вдома. Вхідні двері теж легко відчинилися зсередини…

Коли він біг по вулиці, йому здавалося, що на хлопця, що біжить, не розбираючи дороги, з великим зеленим рюкзаком, обертаються всі перехожі…


Петько Кролик дивився на Стаса широко розчахнутими очима.

— Ви що, подуріли всі сьогодні?

— Хто це «всі»?

— Ти, Петруня твій… Припустимо, прибігав він сюди близько години тому. Припустимо, машину брав. То й що?

Кролик працював у комісіонці недалеко від центральної площі. Іноді Петруня збував йому деякі ходові речі.

— Він повернеться сьогодні?

— Я сказав, що через три години тачка мені самому потрібна. Він бив себе у груди, що поверне. Як з одного місця стрибнув, — посміхнувся Кролик. — Весь у милі, очі на викоті…

— «Дипломат» у нього був?

— Слухай, Стасе, як на мене, ти забагато питаєш! Щоб ти знав, Петруня — мій приятель і багато мені допоміг, а ти прибігаєш, слиною тут бризкаєш, за сорочку хапаєш брудними пальцями…

— Коротше, Кролику, був «дипломат» чи ні?

— Мені працювати треба. — Кролик повернувся, але Стас схопив його за плече, рвучко повернув обличчям до себе, помахав перед носом фіолетовим четвертним папірцем і пхнув його йому за комір.

— Ну, не було чемодана! Рюкзак був! Відвали, працювати треба!

— Чудово! Він службовим ходом зайде? Ми тут почекаємо!

— Мужики, тут стороннім не можна! — заперечив Кролик.

Стас нервовим рухом вихопив з-під футболки пістолет і з силою тицьнув Кролика в живіт.

— Ми будемо чекати тут, баране! — прошипів він. — Їди, працюй, ми його зустрінемо.

Кролик не злякався, він ще й не таке бачив. Але розважливо відступив, покрутив пальцем біля скроні і пішов до торгового залу, закривши за собою двері, що вели до підсобки.

— Нікуди не дінеться. Наш буде, — заспокоїв Стас інших, що стояли осторонь і спостерігали за бесідою…

Петруня повернувся через дві години. Йому не дали переступити порогу підсобки — Басмач налетів відразу, збив з ніг. Петруня закричав, але, отримавши носаком по голові, замовк і принишк. Він не чинив опору, тільки втягнув голову у плечі й спробував закрити її зігнутими руками.

До підсобки забіг переляканий Кролик.

— Мужики! Мужики! Не тут розбирайтеся! Давайте, мужики, звідси!

Басмач повернувся до нього всім корпусом. В очах блимнули блискавки. Він замахнувся, але Гога перехопив його руку. Стас і Шевель вивели напівживого від страху Петруню на вулицю і заштовхали до машини.

Гога з Басмачем з’явилися за хвилину. Побачивши Басмача, Петруня зсунувся на підлогу.

— Стасику, як друга прошу — не пускайте його! Стасе!

— Куди бабки подів, суко? — засичав в обличчя Шевель. — Мені скажи або з чуркою балакати будеш!

Басмач хотів сідати назад, але Гога випередив його. Лаючись по-своєму, Басмач вмостився поряд з водієм. Йому кортіло швидше зайнятися зрадником.

— Де бабки? — повторив Шевель.

— Не вбивайте!

— Торгуєшся, падло! Бабки де?

— У лісі… закопав…

— Зараз викопаєш! — Шевель хотів сам сісти за кермо, але подумав і вирішив, що Стаса не варто лишати за спиною. Як, зрештою, і Басмача.

— Стасе, поведеш машину! — тепер він знову почав керувати.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Алиби от Мари Саверни
Алиби от Мари Саверни

Молодую жену киевского миллионера, ослепительно красивую модель находят посреди цветущего луга с кинжалом в сердце… Известного столичного краеведа убивают в собственной квартире. Ограбления как такового не произошло, но преступники что-то настойчиво искали — все перевернуто вверх дном. Позже выяснится — они охотились за планом клада, который попал в руки любителя киевской старины в результате изучения архивных документов. Тот, кто найдет этот клад, станет обладателем несколько владимирских златников — редчайших золотых монет, выпущенных в обращение при Владимире Красном Солнышке. Цена им сейчас — миллионы долларов… По маленькому шахтерскому городку прокатывается серия загадочных убийств. Следов преступник не оставляет, за исключением своей «визитки» — клочка бумаги, на котором в том или ином качестве фигурирует слово «ветер»… Перед операми и следователями, главными героями новой книги Ивана Аврамова «Алиби от Мари Саверни», стоит сложная задача — найти и покарать злодеев. Сделать это очень нелегко: последние умны, они тщательно запутывают следы. И все же уйти от возмездия никому не удастся, потому что преступникам противостоит талант, помноженный на мастерство и опыт, а также горячее желание установить истину и вырвать с корнем зло…

Иван Аврамов

Криминальный детектив