Шлюбні ігрища жаб

…Вона притиснулася до нього кожною клітинкою свого оксамитового тіла, подивилася лукаво йому в очі і сказала, немовби між іншим: «Ти знаєш, що скоро твій батько буде дуже багатий?»..

— …Подробиць я не знаю, вони мені ні до чого. Маємо факти: пограбування вдалося спланувати і здійснити, четверо моїх людей полізли в пастку і зараз мертві. Думаю, своєї частки ви не дістали: мільйон важко поділити. З вами повелися не найкраще. Не робіть здивованого обличчя, я не вперше стикаюся з подібним і публіку цю знаю. Зализати рани ви могли лише тут, в Ольги, бо знали, що батька сьогодні в неї не буде. Заразом ви хотіли пояснити їй ситуацію і спільно вирішити, як бути далі. Алібі підготоване непогано — Юрій Іванович щиро здивувався, коли побачив вас тут. Він, бідолаха, не хоче вірити у змову власної коханки і власного сина.

… «Він і без того не бідний». — «А буде ще багатшим, якщо справа вигорить». — «Ану-ну, цікаво…»

— Видавати я вас не збираюся, юначе. Більше того — заплачу двадцять п’ять штук, а за це ви назвете ваших спільників і поясните, як і де їх краще накрити, щоб гроші лишилися неушкодженими.

— Це не гроші. Те, що ви пропонуєте, — похмуро промовив Олег.

…ТВІЙ БАТЬКО СКОРО БУДЕ ДУЖЕ БАГАТИЙ…

— А за що я повинен платити вам більше? Якщо я доведу Баскіну — а я доведу! — що його син був організатором пограбування рідного батька, він зіграє з вами в Тараса Бульбу і Андрія. Я вам не позаздрю.

…Скоро буде дуже багатий…

— Чорт з вами! Я здаюся, женіть бабки!

— Це неморально, Олегу! Раджу повірити мені на слово. І ще: Ольгу доведеться віддати на поталу. Змову ж з грабіжниками треба ж на когось повісити… Не вітер же їм навіяв…

— Що з нею буде?

— Хай це вас не обходить! Ну? Чи ви, як Матросов, підставите свої груди?

— Знайшли дурника! Вона гарна баба, мені її буде не вистачати. — Подумки Олег вибачився перед Ольгою, подумав раптом: а якби не я був її коханцем, а якийсь молодий бахур, вона б йому те ж саме виказала, потенційна зрадниця, сучка. — Які гарантії, що я вийду сухим з води?

— Моє слово! На сьогоднішній день надійнішої гарантії у вас нема. Олегу, час іде, а ми воду в ступі товчемо…

Олег Баскін тяжко зітхнув і сплюнув з четвертого поверху.

Рум’янцева дуже втомив цей спекотливий день. Телефони на його робочому столі підстрибували від безперервних дзвінків.

На кінець дня були деякі результати. Перш за все за відбитками пальців на автоматі встановили, що стріляв з нього не хто інший, як славнозвісний Басмач, на якого оголошено загальносоюзний розшук. Убивця, насильник, мародер, грабіжник не придумав нічого ліпшого, як з’явитися в його, Рум’янцева, місті і стріляти з автомата. З одного боку, непогано було б його злапати, це одразу підніме його, Рум’янцева авторитет. А з іншого боку — ну її к хріну, таку болячку!

Знайшли власника старенької «трійки». У нього таке алібі, що позаздрить будь-хто: сидів з ранку на прохідній консервного заводу, перепустки перевіряв, більш як сто осіб підпишуться під цим. Але вахтер пояснив, що позичив машину племінникові Петруні Ігорю Дмитровичу, якому двадцять один рік і який притягувався в адміністративному порядку за фарцовку тричі. Викручуватися вмів віртуозно, був дуже обережним і привертав увагу не сам по собі, а постійно через якесь непорозуміння. Вдома цього Петруні не виявилося. Сусіди розповіли Брилеві, що батьки Ігоря розлучилися, розміняли квартиру, живуть в різних районах міста, мати навіть під іншим прізвищем. Ні, вони не посварилися, не скандалили — розійшлися тихо-мирно, іноді передзвонюються. Хлопець живе то в батька, то в матері. Отак! Батько нафтовик, поїхав позавчора на бурову, нову адресу дружини знає тільки він… Господи, який дурдом!

Рум’янцев подивився на годинник. Десята вечора! Додому, терміново додому! Контрастний душ, кава, ліжко… Він розпорядився турбувати тільки тоді, якщо буде щось надзвичайно важливе, викликав машину і поїхав додому…

Він вже заходив до під’їзду, коли почув за спиною, як хтось гукнув його на прізвище. Озирнувся. З БМВ виходив незнайомий чоловік з букетом квітів. Шосте чуття підказувало Рум’янцеву, що він даремно відпустив службову машину.

Незнайомець спокійно наблизився до нього. Поки що не помітно ворожих намірів. Спокійно, полковнику, спокійно.

— Я хотів зайти до вас, та ваша дружина не дозволила мені зайти.

— Правильно зробила.

— Не сперечаюся — різний люд вештається. Ось, передайте їй квіти. Давайте сядемо до моєї машини, є серйозна розмова.

Вони вмостилися на задньому сидінні, водій і ще один хлопець вийшли на повітря.

— Хто ви і що вам від мене треба?