Шлюбні ігрища жаб

— Якщо шукають мене — могли зателефонувати. Я лишив вашим людям номер, — пробурмотів Баскін.

— Ходімте зустрінемо гостей. — Караваєв підвівся.

Сталося те, чого так боялася Ольга Соломіна. До квартири не увійшов — ввалився Олег Баскін.

— Господи, — промовила Ольга, побачивши його розбите обличчя.

— Олег? — до нього поспішав здивований Юрій Іванович. — Чому? Що з тобою? Що сталося?

— Що тут відбувається? — Караваєв готувався до чого завгодно, тільки такого повороту подій він не передбачав.

Олег вже не злився на Стаса, не горів бажанням помститися. Навпаки, був дуже щасливий, що при ньому немає грошей. Одразу здогадався, що за людина поряд з батьком. Вляпатися можна було елементарно. А швидко прорахували варіанти, швидко…

— Хто це? — вказівний палець Караваєва витягнувся в бік Олега.

— Мій син. Олег. Юрійович, — коротко відповів Баскін.

— А…

— Його не було тут… У місті… Він у справах їздив до Києва. Вікторе Сергійовичу, даю вам слово честі, він не в курсі.

Олег переводив погляд з батька на Караваєва.

— Я нічого не розумію…

— Ради бога, що з тобою?

— Дурна історія. На шосе, прямо на в’їзді у місто, якась дівуля голосувала, я, придурок, зупинився… З нею були ще троє, пацанва, років по шістнадцять-сімнадцять…

— З огляду на нинішні часи це вже не пацанва, — зауважив Караваєв.

— Згоден, — кивнув Олег. — Змусили їхати на Хімічку…

— Куди-куди?

— Це у нас район так називається, там хімкомбінат поряд, це околиця, там пустирище недалеко. Завезли на те пустирище, забрали всі гроші. Я, звичайно, добровільно не віддавав…

— У вас багато було з собою? — Караваєв, здавалося, дуже зацікавився цим випадком.

— Карбованців сто… Справа не в тому. Я, в принципі, нічого їм не віддав би. Навіть занюханого карбованця. Коротше, отримав — мало не здалося.

— А машина? Вони її не забрали?

— Ні. Перерили там все, шукали, мабуть, гроші. Що з машиною робити? Покататися і кинути? Може, ніхто з них водити не вміє…

— Чому ви приїхали сюди?

— А чому стільки запитань? Ви з міліції? Тату, це слідчий? Якого взагалі біса ви тут робите?

— Я — Віктор Сергійович Караваєв. Друг вашого батька. Питаю, бо мені цікаво. Ви роздивилися хоча б одного? Варто, по-моєму, звернутися до лікаря і в міліцію.

— Можна я сам буду вирішувати, куди мені податися з моєю розбитою мордою? Бачу, ви любите потеревенити? Вибачте за тон, але я справді накручений і охоче побалакаю з вами, але після гарячого душу.

Олег відсторонив рукою батька і замкнувся у ванній.

— Олю, зробіть молодій людині кави. Йому треба оговтатися, заспокоїтися. Займіться ним, — Караваєв широко посміхнувся, не приховуючи штучності своєї посмішки, навпаки — підкреслюючи це…

Гаряча вода розслабляла. Занили синці й садна. Але скоро все пройшло, стало навіть приємно. Стоячи під струменями води, Олег обмізковував свої подальші дії. Цього Караваєва слід остерігатися. Покладеш пальця до рота — схаває тебе всього, від маківки до п’ят. Але й від розмови з ним не відкрутитися. Чому вони в Ольги? Що вони вже знають?

Він закутався в Ольчин халат і пішов на кухню, де Ольга помастила борним спиртом розбите обличчя. Вони не розмовляли. Її очі сказали йому все. Він був готовий до двобою.

Батько й Караваєв терпляче чекали в залі.

— Вам ось тут кава, Олегу Юрійовичу. Вас це підбадьорить.

— Дякую. Пригостіть цигаркою, мої лишилися в нальотчиків.

— У квартирі, наскільки я знаю, палити суворо заборонено. Ходімте на балкон, подихаємо повітрям. Вечір сьогодні приємний. Спека вдень була пекельна, а вечір гарний…

Вони вийшли на балкон. Юрій Іванович пішов на кухню до Ольги, зачинивши за собою двері. Дочекавшись, поки він піде, Караваєв, не змінюючи тону, промовив:

— Мені потрібні ці гроші, молодий чоловіче.

— Про що ви? — запитав Олег, припалюючи.

— Слухайте, у мене зовсім немає часу! На мене дивіться, я з вами розмовляю! А тепер, Олегу, слухайте і спробуйте зрозуміти те, що я вам зараз скажу, — голос Караваєва нагадував тепер ляскіт металу об метал. — Це — гроші вашого батька, не мої. Але ми компаньйони, і без цього мільйона не відбудеться вигідна операція, котра народить багато таких мільйонів. Сьогодні вранці я умовив декого почекати кілька днів. Люди зрозуміли ситуацію, нам довіряють, нам дали невелику відстрочку…

— А я тут до чого?

— Не перебивайте старших, це неввічливо. Ви, Олегу, спите з коханкою власного батька. Спокійно, я сказав! Отже, якось Ольга прохопилася вам про справу, котра принесе вашому татусеві, за його-таки словами, великі гроші. Раніше ви не дуже цікавилися справами батька, у вас своїх по саму зав’язку, але слово «мільйон» заінтригувало вас. Я не можу тут засуджувати когось, ви з Ольгою — люди молоді, а їй починає набридати життя в золотій клітці, їй лише двадцять… А Юрію Івановичу, слава богу, сорок вісім… Думаю, ви швидко знайшли спільну мову з Ольгою. Непогано мати мільйон на двох, правда?..