Шлюбні ігрища жаб

— Баскін, у вас мінеральна вода в холодильнику є? — втомлено запитав він.

— Так, звичайно, в таку спеку…

— Сашок, не в падло — зроби водички! — прохання стосувалося кирпатого. — Баскін, ходімте до тієї кімнати, де є телефон.

У залі він вмостився в м’якому кріслі. Кирпатий Саша приніс запітнілу пляшку мінералки і дві склянки. Корок він зняв тут же, пальцями, простягнув пляшку хазяїнові і витер спітніле чоло.

— Юрію Івановичу, нехай хлопці поїдять. Вони потомилися, Сашко жахливо переносить спеку, особливо — на порожній шлунок…

— Ради бога! — махнув рукою Баскін.

Хлопці усамітнилися на кухні, лишивши їх самих. Караваєв жадібно вихилив склянку води, відригнув і блаженно посміхнувся.

— Я про це всю дорогу мріяв. Не хочете? Даремно. Гарна вода. Отже, що вдалося з’ясувати?

— Кур’єри потрапили в засідку. Це означає, що про наші плани довідалася стороння людина. Вбито чотирьох на… ваших людей і сержанта ДАІ. Найімовірніше, він причетний до пограбування. Подробиць не знаю, але сподіваюся, що скоро вони будуть відомі.

— Я так зрозумів, що нам треба насамперед шукати стороннього. — Караваєв опорожнив другу склянку. — Зробити це просто. Крім нас з вами, маршрут кур’єрів знали шестеро…

— Якщо, звичайно, ніхто з кур’єрів не зрадив, розраховуючи на солідний куш…

— Це навряд, Баскін. Всі четверо мертві.

— Їх запросто могли знищити, щоб не ділитися з провокатором і замести сліди.

— Ні, це виключено. Я платив їм достатньо, аби не зраджувати. За них я відповідаю. Взагалі, я відповідаю за всіх своїх людей, які були в курсі операції.

— Я теж поручуся за кожного свого!

— Не сумніваюся. І все ж таки хтось зрадив, правда? — Караваєв допив рештки води. — Скажіть, Баскін, де ваша дружина?

— У Відні. Ви ж знаєте — службове відрядження… А до чого тут моя дружина?

— Ви ж аморальна особа, Баскін, — підморгнув Караваєв. — Я точно знаю, що уже другий рік ви утримуєте двадцятип’ятирічну пасію з незакінченою вищою освітою.

— Припустимо… Це ж не заборонено Кримінальним кодексом. І потім це моє особисте життя, Вікторе Сергійовичу, і я не розумію…

— Зараз зрозумієте. Спека не стимулює роботу мізків, але всю дорогу з Києва сюди я змушував себе думати. І ось до чого я дійшов. Слідкуйте за ходом моїх думок. — Він поставив пляшку на стіл, надів на горлечко склянку. — Ніхто з кур’єрів не міг зрадити. Ті шестеро, які в курсі наших спільних справ, — надійні, перевірені люди. Мені дуже хотілося знайти зрадника, але я відкинув кожного з них по черзі. Лишаємося, як це не смішно, ми з вами, Юрію Івановичу. Вкладаючи по мільйону, ми згодом дістаємо значно більшу суму, дістаємо її напевне, гроші ці будуть абсолютно чисті. Жодному з нас нема сенсу грабувати компаньйона. Але, — Караваєв підніс пальця. — в мене немає коханки, молодої, гарної й палкої, якій в інтимніші моменти вибовтуєш все на світі. А молоді й гарні коханки — не завжди безкорисливі слухачки.

— Чорт забирай! — сказав Баскін після паузи. — Але, Вікторе Сергійовичу, я їй вірю! Я й подумати не міг…

— Отже, я не помилився. Хто вона?

— Звуть Ольга. Соломіна.

— Ви несучасна людина, Баскін. Я розумію, спати з секретаркою — це добра традиція, але щоб зайти з простою секретаркою так далеко! Дружина знає?

— А вам не здається?..

— Ні! Не здається! Я поставив запитання!

— Так. — Баскін відчув, що дуже втомився. — Вона теж не може припуститися думки, що у нас з секретаркою щось серйозне. Дивиться на це як на звичайні чоловічі походеньки.

— У вас сучасна дружина… І наскільки у вас з Ольгою серйозно?

— Це нікого не стосується!

— Гаразд, заспокойтеся! Ми зараз їдемо до неї і з’ясуємо те, що стосується справи.

— Мені можуть дзвонити. Стосовно пограбування. Біля телефону я лишу Сашка. Думаю, обійдемося одним охоронцем. Отже, ми їдемо?

…Жінки відпоювали вдову вбитого сержанта Василя Ковальчука водою і якимись ліками. Бриль уже хвилин сорок намагався з нею толком побалакати, але вона тільки стогнала і ревла білугою.

— Ти заспокоїшся колись чи ні? — не витримав він.

Молода жінка заревіла ще голосніше, а Бриль прийняв на себе удари сусідок.

— Горе у дівки, а ти ще тут зі своїми запитаннями!

— Міліція називається! Вас по одному вбивати будуть, а ви, замість того, щоб бандитів ловити, на мізки вдовам капаєте!

— Чого ж ти раніше не вберіг людину!

— Розігнати вас до такої матері! Дармоїди! Дурні!

— Ану йди звідси, давай, не до тебе тут!

Сухенька, горбоноса стара застрибала навколо Бриля, штовхаючи його в груди і в боки.

— Та замовкніть ви! — гаркнув Бриль.

З верхнього поверху спустилася жінка з паруючою металевою коробочкою для кип’ятіння шприців. Безцеремонно штовхнувши плечем Бриля, вона пропхалася до плачучої.

— Відвернися, кобель, — верескнула агресивна стара.

Тяжко зітхнувши, Бриль підкорився.

Сувора жінка зробила ін’єкцію, прибрала інструменти і сказала, дивлячись кудись повз капітана:

— Вона зараз заспокоїться. Зможете побалакати. Тільки обережно: нерви в неї зараз нікудишні.

Молода вдова Ковальчука справді потроху заспокоювалася. Сусідка-лікарка, буркочучи щось собі під ніс, вийшла з кімнати, решта жінок пішла за нею, лишивши капітана наодинці з вдовою.