Шовковий шнурок

Він здригнувся. Біля самого вуха й справді просвистіла стріла, тупо дзьобнула в дерев'яний дашок вежі і застряла в ньому.

«Мій боже! – жахнувся Ян Кульчек і перехрестився. – Стояв би я на крок лівіше – захлинався б зараз власною кров'ю!»

Він висмикнув стрілу, подумав: «Живий залишуся – збережу на пам'ять. Привезу додому – хай усі знають, що я тут не тільки пиво вариві» Хотів устромити її за пояс, але під пальцями за-хрускотів папір.

Це його здивувало. Обмотана папером стріла? Цікаво… Він спустився в караульне приміщення, де при світлі лойової свічки спали його товариші. Підійшов до столу.

Стріла була звичайна, з гострим залізним наконечником і білими лебединими перами. Незвичайним був тільки додаток до неї – цупкий аркуш паперу, прив'язаний до древка ниткою.

Кульчек розірвав нитку, розгорнув папір. Це був лист.
На першому рядку написано латинню: «Генералові Штарен-бергу».
А нижче – по-польськи:
«Пане генерал!
Я ваш надійний друг – вірте мені. Звати мене – Кульчицький, і я хотів би допомогти обложеному гарнізонові й жителям Відня вистояти у страшному єдиноборстві з ворогом…
Повідомляю: сьогодні на світанку турки почнуть штурм Левиного і Замкового бастіонів, а перед тим обстрілюватимуть з гармат равеліни, що стоять за ними. Приготуйтеся!
Як ви розумієте, пане генерал, це повідомлення не далі як сьогодні вранці буде підтверджене самим противником. Отже, ви матимете змогу переконатися, що я пишу правду.
Я допомагатиму вам і надалі, але для цього нам треба зустрітися і про все докладно домовитися.
Як це зробити?
Хай ваші довірені люди кілька ночей підряд ждуть мене на Шве-хатських воротях з вірьовочною драбиною і на мій свист кинуть її вниз. Я обов'язково прийду!
Як бачите, ви нічим не ризикуєте, а виграти можете багато.
Кульчицький».
Ян Кульчек ляснув себе долонею по лобі. Хоч він був ще зовсім молодий і не міг похвалитися освітою, як ось ці студенти університету, що сплять тут впереміж із цеховими учнями і підмайстрами, але читати вмів і по-польськи достатньо розумів, щоб уторопати, що написано.
Мати божа! Але ж цьому клаптеві паперу ціни нема! Його треба негайно доставити губернаторові!
Він розбудив свого товариша, теж підмайстра-броварника, Якоба Шмідта.

– Якобе, друже! Вставай!

Той продер очі. Пальцями розчесав довге лляне волосся. Неза-доволено спитав:

– Чого тобі?

– Постій замість мене на чатах!

– Що сталося?

– Живіт болить, – збрехав Ян, щоб уникнути дальших розпитувань. – Хоча б не різачка… Сам знаєш, ця хвороба уже починає косити людей у місті.

Якоб неохоче підвівся, натягнув чоботи, взяв мушкет.

– Гаразд, біжи… Та молися всім святим, щоб то справді була не різачка!

Ян Кульчек стрімголов вискочив у двері, викликавши у друга співчутливе похитування головою, і темними вулицями помчав до центру міста…

Генерал Штаренберг вийшов у шлафроці і пантофлях, запитально глянув на ад'ютанта, потім – на незнайомця.

– Що стряслося, юначе? Турки пішли на приступ?

– Мій генерале, мене звати Ян Кульчек… Я підмайстер, – зніяковів хлопець.

– І ти мене для того розбудив, щоб сповістити це?

– Ні, я приніс листа… Вистрілили з лука з того боку…

– Ось як! – В очах генерала блимнула зацікавленість. Він повертів аркуш перед очима. – Це що – по-польськи?

– Так.

– Про що ж там пишеться?

Кульчек слово в слово переказав листа по-німецьки.

– Майн гот! – вигукнув вражений генерал. – Цей доброзичливець, якщо тільки не бреше, попереджає нас про страшну небезпеку, яка загрожує нам!

– Так, мій генерале, – скромно вставив Кульчек. – Я теж так думаю, тому й насмілився розбудити вас…