Сила природи

— Низку комерційних документів. З минулих років, — відповів Фок. Вони проходили під офіційним шифром ВТ-51Х і ВТ-54Х, але для них з Кармен це були «контракти». — Вони потрібні нам, щоб прив’язати до справи батька Данієля і Джил.

Фокові й Кармен пояснили, що викриття минулих оборудок має вирішальне значення. Це Лео Бейлі започаткував бізнес у його нинішньому вигляді, це він розбудовував зв’язки з низкою ключових гравців, які зараз під слідством. Так, це було в минулому, але міцна ниточка тягнеться в сьогодення.

Кінг помовчав. Далині чувся гуркіт гвинтокрила. Він наче віддалявся.

— Ясно, — нарешті промовив Кінг. — Слухайте, на цьому етапі для мене на першому місці Аліса Рассел. Розшукати її і безпечно вивести з бушу. Зазвичай зникнення людей у буші пояснюється просто: збилися зі стежки і загубили орієнтацію, тож поки що я відштовхуюся саме від такого варіанту. Але якщо є вірогідність, що її дзвінок вам міг означати проблеми з групою, це корисна інформація. Отож дякую за відвертість.

Сержант уже неспокійно крутився, воліючи повернутися назад. На його обличчя набіг дивний вираз. Щось схоже на полегшення. Якусь мить Фок дивився на нього, а тоді мовив:

— Ви недоговорюєте.

— Тобто?

— Є ще гірший варіант того, що могло статися з Алісою? — пояснив Фок. — Особисто мене й два згадані лякають.

— Так, — зронив Кінг, не дивлячись йому в очі.

— То що може бути гірше за ці два варіанти?

Сержант припинив крутитися, поглянув на дорогу. Буш уже проковтнув шукачів, і їхні жовтогарячі жилети зникли з очей. Преса скупчилася далеченько. Й усе одно сержант нахилився трішки ближче й зітхнув.

— Ковач. Ковач гірший.

Фок і Кармен витріщилися на нього.

— Ковач помер, — сказала Кармен.

— Мартин Ковач помер, — Кінг провів язиком по зубах. — А от щодо його сина ми не впевнені.

День I. Вечір четверга

Лорен мало не заверещала.

Але виявилося, що це просто чоловіча група. З шаленим серцебиттям і квасним присмаком у роті Лорен спостерігала, як з-за дерев з’явилося п’ятеро людей. Вони щирили білі зуби й розмахували пляшками вина. На чолі йшов Данієль Бейлі.

— Таки доїхав? — гиркнула Лорен, осмілівши від адреналіну. Данієль затнувся на ходу.

— Так...

Очі його примружилися, й Лорен спершу подумала, що він розсердився, але за мить збагнула, що він просто не може згадати її імені. Його врятувала сестра, з’явившись із темряви.

— Данієлю! Що ви тут робите?

Якщо Джил і була здивована чи роздратована, вона добре це приховувала. Але вона взагалі тримає все в собі, з досвіду знала Лорен.

— Просто схотілося підійти привітатися. Поглянути, як ви тут облаштувалися, — озвався Данієль, перевівши погляд на сестрине обличчя. — Вибач. Ми вас налякали?

Мабуть, він розуміє сестру значно краще за всіх присутніх, подумала Лорен. Джил мовчала, просто чекаючи на продовження.

— В усіх усе добре? — провадив Данієль. — Наш табір усього за кілометр звідси. Ми принесли випити, — він зиркнув на інших чотирьох чоловіків, і ті слухняно показали пляшки. — Ану хтось допоможіть дівчатам розпалити багаття.

— Ми самі впораємося, — заперечила Лорен, але Данієль відмахнувся.

— Та годі тобі. Їм не важко.

Він обернувся до сестри, й вони удвох рушили геть. Лорен провела їх поглядом і підійшла до кострища, де худорлявий чоловік з маркетингу силкувався підпалити горючу таблетку на купі вогкого листя.

— Не так, — забрала в нього сірники Лорен. Він дивився, як вона під поваленим деревом на узліссі заходилася збирати сухі гілки, на які не потрапив дощ. З того боку галявини чувся Алісин голос: вона інструктувала близнючок, як ставити намети. Схоже, основну роботу виконували сестри.

Присівши біля кострища, Лорен спробувала пригадати, як це робиться. Склавши гілочки пірамідкою, вона оцінила витвір своїх рук. Наче все правильно. Запалила сірника й, затамувавши подих, чекала, поки полум’я перекинеться на гілки й розгориться, осяявши все навколо жовтогарячим світлом.

— Де ви цього навчилися? — витріщився на неї чоловік з маркетингу.

— У шкільних походах.

З темряви почувся шурхіт, й у світляне коло ступила Аліса.

— Привіт. Намети вже стоять. В одному будуть Брі й Бет, тож у другому — ми з тобою. А одномісний забрала собі Джил.

Відблиски полум’я спотворювали риси її обличчя. Вона кивнула на багаття:

— Гарно. Зваримо поїсти.

— Може, спитаємо у Джил?

Галявина була величенька, тож Лорен не зразу відшукала очима Джил, яка стояла разом з братом на узліссі, поринувши в розмову. Вона щось казала, а Данієль хитав головою.

— Вони заклопотані, — озвалася Аліса. — Починаймо. Все доведеться робити нам — вона точно на багатті готувати не вміє.

Мабуть, так і є, подумала Лорен, а Аліса вже почала діставати казанок, рис і тушонку в м’яких пакетах.

— Пригадую, як у шкільному таборі дала собі слово, що більше ніколи в житті цим не займатимуся, але це як їздити на велосипеді, правда? — заговорила Аліса за кілька хвилин, спостерігаючи, як закипає вода. — Таке відчуття, що нам тільки шкільної форми бракує.