Сила природи

Обігнувши Лорен, Аліса вилізла з намету, дорогою наступивши їй на палець підбором черевика. Потираючи руку, Лорен вилізла слідом. Галявина вже спорожніла. Близнючок ніде не було, але крізь парусину їхнього намету пробивалося світло ліхтарика. Посеред галявини стояла Джил, під саме горло застебнувши куртку й накинувши каптур. Вона колупала виделкою свою вечерю, задивившись у пригасле багаття, в якому з сичанням випаровувалися краплі дощу. Почувши шурхіт, вона звела очі.

— Ось ви де, — окинула вона жінок поглядом. — Алісо, я дуже сподіваюся, що ти не порушуєш правила.

Пауза.

— Даруй?

Джил кивнула на телефон в Алісиній руці.

— Телефони заборонені.

Лорен чула, як Аліса видихнула.

— Та знаю. Вибач. Я геть забула, що він у наплічнику.

— Тільки щоб Брі й Бет не бачили. Правила однакові для всіх.

— Знаю. Не побачать.

— Зв’язок тут є?

— Немає.

— Ну що ж... — зронила Джил. Останні жарини в багатті з сичанням згасли. — Тоді він тобі все одно не допоможе.

Розділ 6

Фок і Кармен витріщилися на Кінга. Гвинтокрил у небі почав знижуватися, й виляск лопатей гучнішав.

— Не знав, що у Ковача був син, — нарешті мовив Фок.

— Ні, ну, це ж була не взірцева родина. Зараз дитині має бути під тридцять — позашлюбний плід інтрижки Ковача з офіціанткою в місцевому барі. Інтрижка закінчилася народженням хлопчика Семюеля — Сема, й Ковач усіх здивував, поставившись до свого батьківства серйозніше, ніж можна було очікувати від такого психа, — зітхнув Кінг. — Та його посадили, коли малому ще було років чотири-п’ять. Мамуся пиячила, тож Сем кочував між прийомними родинами. З’явився на обрії в підлітковому віці — почав навідувати татуся у в’язниці, хто б міг подумати, але років п’ять тому знову пропав з радарів. Зник безвісти, вважається мертвим.

— Вважається, але доказів немає? — запитала Кармен.

— Немає, — Кінг зиркнув на гурт шукачів, які показалися на стежці; з облич було видно, що новини невтішні. — Але він був дрібним злочинцем, який вічно замахувався на справи, що були йому не по зубах. Приторговував наркотиками, крутився біля байкерських банд. Рано чи пізно він мав закінчити у в’язниці, як і його старий, або ж розлютити не ту людину й поплатитися за це. Зараз у Мельбурні дехто намагається це підтвердити, — похмуро посміхнувся Кінг. — Краще було б, якби це зробили ще тоді. Але ж усі тільки зраділи, коли такий хлоп, як Сем Ковач, зник безвісти. Татусь єдиний переймався його долею.

— А чому ви вирішили, що він має якийсь стосунок до Аліси Рассел? — поцікавився Фок.

— Слухайте, нічого ми не вирішили. Не остаточно. Але ж завжди була теорія, що Мартин Ковач має в буші базу. Сховок, де можна залягти на дно. Свого часу вважалося, це неподалік місця, де зникали жертви, та навіть якщо сховок і був, його так і не знайшли, — нахмурився Кінг. — З того, як описували колибу жінки, є віддалений шанс, що вона таки з ним пов’язана.

Фок і Кармен перезирнулися.

— Ми їм не казали, — мовив Кінг. — Вирішили, не варто їх хвилювати, поки ми не впевнені, що хвилювання виправдане.

— І ви гадки не маєте, де та колиба?

— Їм здається, це десь на півночі, але «північ» тут — збіса велика територія. Ми досі погано дослідили сотні гектарів.

— А можна звузити пошуки на основі сигналу з Алісиного телефону? — запитав Фок, але Кінг похитав головою.

— Якби вони були десь на висоті, тоді — можливо. Але, схоже, не в нашому випадку. Є «кишені», де може пощастити зловити сигнал, але системи немає. Іноді це кілька квадратних метрів, а іноді сигнал то з’являється, то щезає.

Шукач зі стежки покликав Кінга, і той у відповідь помахав рукою.

— Даруйте, мені час. Поговоримо згодом.

— А решта групи з «БейліТенантсу» ще тут? Нам потрібно з ними побалакати, — мовила Кармен, рушаючи за ним назад через дорогу.

— Я попросив жінок поки що побути тут. Усі чоловіки, крім Данієля, поїхали. Як треба буде, можете сказати їм, що ви допомагаєте мені. Якщо, звісно, ділитиметеся інформацією.

— Так, ясна річ.

— Ходімо, познайомлю вас з Іяном Чейзом.

Кінг махнув рукою, і від гурту шукачів відділився молодик у червоній флісці й попрямував до них.

— Він тут керує програмою «Авторитетні пригоди», — сказав Кінг, притлумлюючи посмішку. — Послухаєте, як він розпинатиметься, що тут усе передбачено й гарантована повна безпека.

*

— Триматися визначеного маршруту дуже легко, — розповідав Іян Чейз. Це був жилавий темночубий парубок, який раз у раз кидав погляд на буш, наче очікував, що звідти от-от з’явиться Аліса Рассел.

Фок і Кармен повернулися на турбазу, рухаючись безлюдним путівцем за Чейзовим мінівеном. І зараз Чейз стояв, спираючись рукою на дерев’яний знак, від якого починався маршрут. Майже стерті негодою різьблені літери складалися в слова «Водоспад Мірор-Фолз». Під ногами бігла стежка, яка, звиваючись, пірнала в буш і зникала з очей.

— Жіноча група почала звідси, — сказав Чейз. — Маршрут на водоспад у нас навіть не найскладніший. За рік тут проходить п’ятнадцять груп — і ніяких проблем.

— Ніколи? — запитав Фок, і Чейз переступив з ноги на ногу.