Сила природи

— Самотньо тут, — промовив він, і Чейз знизав плечима.

— Не так уже й погано, — озвався він, долаючи нерівну стежку з легкістю людини, яка проходила її вже багато разів. — Мені подобається працювати на природі, й лісники тут нормальні. Коли я був молодший, ходив сюди в походи, тож місцевість знаю. Офісна робота мене ніколи не цікавила. Три роки тому я підписав контракт з «Авторитетними пригодами» й уже два працюю тут. Але на моєму чергуванні отаке трапляється вперше.

Удалині можна було розрізнити виразний плюскіт води. З самого виходу стежка помаленьку, але впевнено піднімалася нагору.

— Скільки, як гадаєте, є часу на те, щоб знайти Алісу? — запитав Фок. — У найкращому разі?

У Чейза опустилися кутики вуст.

— Важко сказати. Ну, тут не зима на Алясці, але буває збіса холодно. Особливо поночі, коли нема де заховатися. Застрягнеш просто неба, там десь вітер, там десь дощ — і дуже швидко грі кінець, — зітхнув він. — Але, знаєте, якщо вона не дурна, постарається не змерзнути і не змокнути, не забуватиме пити воду — і тоді хтозна. Люди, буває, витриваліші, ніж здаються.

Чейзові довелося підвищити голос, бо вони саме завернули за ріг й опинилися перед стіною білої води. Річка, зриваючись зі стрімчака, напоювала ставок далеко внизу. Під гуркотіння водоспаду трійця зайшла на місток.

— Мірор-Фолз — Дзеркальний водоспад, — мовив Чейз.

— Неймовірно, — зіперлася Кармен на бильце, а волосся шмагало її по обличчю. Здавалося, у свіжому повітрі висить дрібнесенька мжичка. — Яка тут висота?

— Та це малятко, всього метрів п’ятнадцять заввишки, — сказав Чейз. — Але ставок унизу щонайменше вдвічі глибший, а сила води така, що краще туди не падати. Наче й недалеко, але від шоку й холоду можна загинути. Зате вам пощастило: зараз найкращий час милуватися водоспадом, бо влітку він так не вражає. Цього року пересох на струмочок. Посуха була, знаєте?

Фок стиснув у кишені кулак з гладенькою молодою шкірою. Так. Він знає.

— Але відтоді як погода перемінилася, все дуже добре, — провадив Чейз. — Чудові зимові зливи — і тепер зразу стає видно, звідки походить така назва.

Фокові справді було видно. В самому низу водоспаду більшість збуреної води вливалася в ріку. Але природний вигин ландшафту створював збоку заглибину — великий і спокійний ставок, куди переливалася вода. Поверхня, вкрита легенькими брижами, віддзеркалювала розкішний краєвид. Фок зачаровано стояв, задивившись на гримливий білий шум. У Чейза на поясі пискнула рація, розвіявши чари.

— Мені час повертатися, — сказав він. — Ви готові?

— Певна річ.

Коли Фок розвертався, щоб рушити за Чейзом, краєм ока помітив удалині кольорову пляму. На тому боці водоспаду, де стежка зникала в буші, на воду задивилася крихітна одинока фігурка. Жінка, подумав Фок; її фіолетова шапочка контрастувала з зеленими й брунатними барвами навколишньої природи.

— Там хтось є, — мовив Фок до Кармен.

— Ага, — глянула вона туди, куди він указував. — Упізнаєш її?

— Не з такої віддалі.

— Я теж. Але це не Аліса.

— Ні. — Постать була надто тендітна, а волосся, яке вистромлювалося з-під шапочки, надто темне. — На жаль.

Жінка не могла цього почути за гуркотом водоспаду, але рвучко обернула голову. Фок підніс руку, та крихітна фігурка не ворухнулася. Повертаючись за Чейзом на стежку, він ще раз чи двічі озирнувся. Жінка так і дивилася, поки дерева не зімкнулися й вона не пропала з очей.

День 2. Ранок п’ятниці

Бет зсередини розстебнула змійку намету, кривлячись на звук, від якого завібрувало полотно. Вона озирнулася. Сестра міцно спала на боці, згорнувшись калачиком; довгі вії торкалися щік, а волосся створювало темний ореол над головою.

У дитинстві вона завжди так спала. Вони обидві так спали, майже ніс до носа, і волосся спліталося на подушці, а дихання змішувалося. Бет щоранку розплющувала очі — й на неї дивилося власне віддзеркалення. Це вже давно в минулому. І Бет більше не спить, скрутившись калачиком. Нині сон у Бет уривчастий і тривожний.

Вона виповзла на холодне повітря, застебнула по собі змійку й, щулячись, почала натягувати черевики. Вчора вони змокли й досі не висохли. Сіре небо хмарилося, як і вчора. В інших наметах ще ніхто не ворушився. Бет була сама.

Кортіло збудити сестру, щоб уперше побути з нею наодинці за... Бет не могла пригадати, за скільки часу. Але вона не будитиме. Вона бачила, яке розчарування зринуло на обличчі Брі, коли Аліса кинула наплічники близнючок перед одним наметом. Брі краще б ночувала в одному наметі з начальницею, ніж з власного сестрою.

Бет запалила цигарку, насолоджуючись першою затяжкою і розминаючи закляклі м’язи. Підійшла до кострища, де чорніли холодні залишки вчорашнього багаття. Під камінцем лежали використані пакети від тушонки, з яких потроху виповзали рештки вмісту. На землі підсохла розмащена тушонка — мабуть, уночі її знайшла якась тварина, — але й досі в пакетах лишалося чимало. Яке марнотратство, подумала Бет під буркотіння в животі. Їй тушонка сподобалася.