Сім стихій

Вона зупинилася, зняла туфлі й зайшла у воду. І бреде по коліна у воді, течія тут досить спокійна, не така, як вище, біля порога, де перекинуто міст. Тут є риба: харіус, рідше — форель. Я сам разів два закидав вудочку. Місця ходжені. Не раз бував на цій річці й чудово знаю повадки форелі. Вона тримається біля великих каменів, туди й треба закидати гачок з черв’яком, мухою чи ікринкою. Але місця для лову відведені не тут. Значно вище. Ірину цікавить не форель, і я ніяк не можу взяти до тями, що саме. Місце пустельне, дике. Ось вона повернула назад, я ховаюся. Далі все ясно: повертається до Сонцеграда.

Вона проходить від мене за тридцять кроків. Обличчя серйозне, зосереджене. Робити мені більше нічого, я бреду до свого еля. Я проґавив момент і порадів би навіть з випадкового здогаду… Її зникнення занепокоїло мене. Навіть налякало.

Ніхто, виявляється, не знає про її поїздки до річки. Проте навіть я не знав, що вона там робила. І чим це могло скінчитися. Зайве говорити, що я обнишпорив усе довкола. Я був стривожений.

Її шукали… Хвилювались. Я раптом зрозумів, що пошуки ці безглузді. Нарешті здогадався. Мені почало розвиднюватися.

І лише задля того, аби пересвідчитися в цьому, заспокоїти і самого себе й інших, я знайшов її щоденник. Останні рядки щоденника підтвердили мій здогад…

ІЗ ЩОДЕННИКА ІРИНИ СТЕКЛОВОЇ

27 червня. Запитала в Телегіна (він зараз заступає Ольміна): чи правда, що ракети зможуть літати без пального? Він сказав: ні, згорять, надто багато енергії. «У плані мрії, звичайно, зможуть». Сонце перетворює у випромінювання чотири мільйони тонн речовини щоденно. Посилатимемо ракети — в галактику. Поки що ми не можемо протягнути до нього тонкі ниті часток, щоб відбирати фотони невеличкими порціями.

9 липня. Зустрічала Ольміна. Прибули випромінювачі часток, прискорювачі, реактори, прилади. У бухті кілька гігантських транспортів, через мілководдя не можуть підійти до причалу, їх розвантажують літаючими кранами.

17 липня. Ми почали до нього заходити. Якщо він зайнятий — читали його книжки. Вчора було чоловік десять. Він говорив щось веселе, потім Блока читав, і все доречно. Читав без патетики. Зовсім незрозуміло, чому впливало, у мене так не вийшло б-чого не вмію, того не вмію. Він був у простацькій сорочці, у манжеті ґудзика немає, то він потихеньку шпилькою заколов, йому вже, мабуть, за сорок, обличчя втомлене, а він читав: «О весно, без кінця і краю — без кінця і краю мріє!»

29 липня. Анічогісінько я не розуміла досі, тобто знала, що до Сонця підніметься конус і що промені пройдуть усередині, як у хвилеводі, і впадуть на рефлектор. А стінки конуса не дадуть променям розбігтися. Оце й усе. Рівень знань приблизно сторічної давнини (до того ж рівень белетристики; здається, було таке оповідання чи роман, його потім, набагато пізніше, переказували у пресі — звідти здебільшого і мої пізнання, на жаль, про все, що стосується «фізики»). Зате як просто, Ірко, чи не правда?

12 серпня. Любий Олександре Валентиновичу, ви такий же, як усі, в усьому, окрім того, що у вас є найголовніше — ваше покликання. Правда, це немало.

14 серпня. Іноді я підходжу до дзеркала. А переді мною на весь зріст висока жінка з темно-карими очима. І дивиться на мене, дивиться. Мовби про щось хоче запитати — і не наважується. На вигляд їй двадцять п’ять (а насправді більше). Вона дивиться, дивиться, та враз і усміхнеться. А я насварюся на неї пальцем і відійду од дзеркала.

Ні вже, хай краще все буде, як було досі.

17 серпня. Ти вважала, що твоя справа — рефлектор, поглиначі, приймальна частина. Для решти є Ольмін, Телегін, Караханов. Ти боялася їм заважати розпитуваннями та порадами? А Олександр Валентинович Ольмін, котрий розв’язував проблему упакування часток у конусі, виходить, працював на заводі просто з цікавості? Чи ознайомлювався з конструкцією морських поглиначів просто для годиться? Таж розкрий очі, Ірко: він знає про приймальну апаратуру більше за тебе! Він перевірив розрахунки. Але якби я все-таки знала, навіщо це йому! Адже він не має сумнівів, він вірить мені. Так він каже. А каже він тільки правду.

25 серпня. Ну й про що я дізналася ще? Що конус формуватимуть кілька хвилин, бо часткам треба подолати відстань до Сонця, і що він не буде суцільним? Але тоді що це за конус?.. Що частки повинні випускатися імпульсами?.. Проте коротшими за одну мільярдну секунди імпульси сформувати просто неможливо: техніка не дозволяє. І Сонце випалить усе живе на планеті. Вихід один: послати до Сонця дуже вузький конус. Але енергія навіть одної мільярдної частини сонячного диска у багато разів перевищує енергію, яку дають усі електростанції планети. При куті конуса у шість сотих кутової секунди саме захоплено мільярдну частину. Випарується і грунт, і берег, і сопка разом з установками. Ось навіщо потрібен рефлектор і поглиначі, що відводять тепло у море, а краще б — в океан. І ще: помилка на соту частку кутової секунди неприпустима.