Сивий Капiтан (на украинском языке)

"Люцифер" з'являвся в околицях столицi несподiвано, мов блискавка, незважаючи на всю пильнiсть i завбачливiсть жандармських i вiйськових постiв. Вiн з'являвся невiдомо звiдки, завдавав нищiвного удару i зникав знов, наче провалювався в безвiсть, аж до нової своєї появи, до нового безжалiсного удару. I шлях його, в якому не можна було знайти нiякого певного напряму, нiякої певної мети, був позначений руйнацiєю, пожежами й смертю.

Це вiдбувалося, наприклад, так.

Вартовi бездоганно замаскованої артилерiйської вiйськової застави № 314 щойно змiнилися. Вже сутенiло. Вартовi зачекали, поки офiцер, що змiнявся, передав командування заставою заступниковi i, як i кожного разу, зайняли свої пости. Так було i вчора, й позавчора, i кiлька днiв тому. Чергування, яке, здавалося, було зовсiм безглуздим, чергування в безлюднiй мiсцевостi, в неробствi, без розваг було дуже нудним для солдатiв. Але на вiйськовiй службi треба виконувати те, що вiд тебе вимагає командування, i знати, що твої настрої i твої мiркування нiкого не цiкавлять, за винятком хiба що найближчих товаришiв, якi нудяться не менше вiд тебе.

Офiцер, що змiнявся, позiхаючи сказав своєму заступниковi :

- Сподiваюсь, ви хоч книжку якусь узяли з собою? Страшенно нудно стiльки часу нiчого не робити!..

- А може, щось i трапиться? - заперечив той, бо в глибинi душi сподiвався, що саме йому пощастить взяти участь у якiйсь важливiй операцiї.

Перший офiцер кволо махнув рукою.

- Е нi, про це киньте й думати, друже, - мовив вiн. - Тут не може трапитися нiяких несподiванок. Адже нашi пости, як вам вiдомо, розташованi ланцюгом i з'єднанi телефонним зв'язком. Коли б щось сталося хоч за сотню кiлометрiв, ми одразу дiзналися б по телефону. Нi, не ждiть. Бувайте здоровi, до ранку!

I вiн вийшов, радий, що може зайнятися нарештi чимсь корисним, цiкавiшим, нiж безглузде вартування.

Нова змiна, як ми вже сказали, зайняла пости. Спостерiгачi перевiрили стан стереоскопiчних труб i iнших апаратiв. Так, усе лишалося таким самим, як i ранiше, пiд час попередньої змiни. Безлюдний шлях звивався i зникав на пiвночi за дальнiм пагорком, а на пiвднi ховався у великому лiсi, що ледве помiтно маячив темно-синьою смужкою десь на самому обрiї. Порожнiй i безлюдний шлях, яким пiсля попереджень полiцiї нiхто не їздив, здавався особливо нудним i мертвим.

Батарея, яка мала завдання розстрiляти "Люцифер" при першiй же його появi, була добре замаскована, так умiло, що навiть досвiдчений командир дивiзiону ледве розпiзнав її, та й то вже зовсiм наблизившись до неї. Два старi, обскубанi стоги сiна, що незграбно стирчали трохи осторонь дороги, ото було й усе, що бачило в цьому мiсцi людське око.

Проте в тих стогах були захованi чотири скорострiльнi автоматичнi гармати. Двi з них дивилися своїми жерлами на пiвнiч, двi - на пiвдень. Досить було натиснути на сигнальну кнопку, щоб тi гармати засипали шлях в обидвi сторони смертоносними снарядами. А сигнальна кнопка мiстилася тут-таки, поруч з телефонним апаратом, який з'єднував цю батарею з сусiднiми постами, поруч з стереоскопiчною трубою, роги якої раз у раз поверталися з пiвдня на пiвнiч i з пiвночi на пiвдень.

Такi самi замаскованi артилерiйськi застави були встановленi по багатьох пунктах. I всi вони мали однакове завдання: негайно вiдкрити нищiвний вогонь по "Люциферу", де й коли б вiн не з'явився.

Минуло близько години. Черговому офiцеровi, який ретельно перевiряв обидва напрями, дивлячись у стереоскопiчну трубу, здалося, що його прилад повертається не так легко, як досi. Вiн уже збирався покликати технiка i наказати йому перевiрити i, можливо, змазати шарнiри, як у ящику телефонного апарата нiби щось зашарудiло. Офiцер здивовано поглянув у той бiк. Коли б то був сигнал, то з ящика пролунав би пронизливий зумер. А що це за шарудiння, невиразне й сухе?.. Може, щось зiпсувалося в телефонi?

Вiн узяв телефонну трубку, пiднiс її до вуха. Так, дивне шарудiння долинало з неї! Немовби хтось шепотiв здаля: чути було чийсь приглушений голос, який швидко-швидко щось говорив, але всi слова зливалися в одноманiтне гудiння, не можна було нiчого розiбрати.

- Алло! - гукнув офiцер. - Алло! Що таке? Говорiть яснiше й повiльнiше. Не поспiшайте так, мов на пожежу! Алло! Чуєте?

У вiдповiдь вiн почув далекий голос, що, старанно вимовляючи склади слiв, заїкаючись, так i не спромiгся нiчого сказати до пуття. Офiцер розсердився:

- Та що ви там, говорити розучилися, чи що? Я не розберу жодного слова! Повiльнiше, чiткiше, кажу я вам! Це пiвдень чи пiвнiч?

У трубцi щось забулькало, затрiщало. Але тепер офiцеровi пощастило розiбрати кiлька окремих слiв:

- Пошкоджено... хвилин тому... пiвнiч... лишився сам... усi iншi...

- Що за дурниця, чорти б їх забрали! - аж вилаявся з досади офiцер. Чи то говорить пост "Пiвнiч", чи щось про пiвнiчний напрям хочуть сказати? А коли щось пошкоджено, то треба негайно полагодити! Чортзна-що! Ей, ви там! заволав вiн знову у трубку.- Що сталося? Не можна нiчого...