Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Ну... коли б же я мiг?.. - повiльно сказав Олесь. - I я не знаю, чи буде це йому зараз цiкаво... можливо, Капiтану воно й нi до чого...

- Як так? Що ти говориш? - щиро обурився Валенто. - Та як ти взагалi можеш казати таке? Капiтан, який так любить тебе...

Олесь ще раз подивився на Марту. Вона нiби нiчого не чула. Тiльки її тонкi пальцi, що нервово перебирали край накинутої на плечi хустки, виказували її внутрiшнє напруження. I тодi Олесь швидко сказав, наче кинувшись у воду:

- Капiтан нiкого не любить. Вiн не любить людей.

Валенто Клаудо не змiг приховати свого подиву. Мабуть, вiн нiяк не чекав таких слiв. Його рот вiдкрився, потiм закрився, наче вкрай обурений механiк не мiг знайти слiв. I вже пiсля того Валенто вибухнув:

- Ти... ти говориш таке! Та як ти насмiлюєшся судити Капiтана, який врятував тебе? Капiтана, який ставиться до тебе, мов до рiдного сина! Вiн не любить людей, га? I це ти кажеш про людину, яка держить тебе при собi, яка на твоїх очах вирiшила ще й допомогти моєму друговi, Педро Дорiльї? Нi, це нi на що не схоже! Марто, чи ти чула таке?

I тодi настала хвилина, коли доброго i чесного Валенто Клаудо наче вразило громом. Бо саме тодi, коли вiн перевiв погляд на Марту, чекаючи, що дiвчина висловить принаймнi таке ж саме обурення словами Олеся, як i вiн сам,- вона, все ще не пiдводячи очей, тихо мовила:

- Я, мабуть, дуже дурна, дядю Валенто, але Алексо сказав те, що думала й я. Менi весь час страшно, дядю Валенто! Ти розумiєш, я знаю, що тепер усе моє життя залежить вiд Капiтана. Бо вiн обiцяв звiльнити батька, а... а потiм наче зовсiм забув про це. I жодного разу не згадав про свою обiцянку... А мiй любий татусь сидить у в'язницi, його, може, катують...

- Дурницi! - знов спалахнув Валенто Клаудо. - I твого батька нiхто не катує, i Капiтан, напевне, добре пам'ятає про все. З якої це речi ти вимудрувала, що Капiтан не виконає своєї обiцянки? Хiба досi вiн не робив усе так, як казав? Ти даремно хвилюєшся, Марто. Капiтан не терпить несправедливостi, вiн радий був би всiм допомогти i зробити всiм краще... Капiтан знає все, от що!

Олесь побачив, як Марта на мить пiдвела погляд на Валенто. В очах її стояли сльози. Звичайно, вона хвилюється, вона звикла ставитися до Валенто Клаудо, як до кращого батькового друга, чиї слова й думки завжди були для неї дуже вагомими, вона просто не наважується сказати Валенто те, що говорила так щиро Олесевi. Ну, гаразд, тодi вiн скаже це сам! I, не думаючи бiльше нi про що, юнак палко заговорив:

- Капiтан знає все, ти кажеш, Валенто? I коли вiн щось сказав, то все це цiлком вiрно й буде виконано, так?

- Звичайно. Та яка тебе муха вкусила, хлопче? Що ти маєш на увазi? - в голосi Валенто Клаудо бринiло щире здивування.

- Тодi, виходить, вiрно й те, що Капiтан оголосив себе володарем, єдиним, хто має право наказувати всiм i вирiшувати долю людей? Вiн хоче помститися фалангiстам, добре. Але вiн посилає на морське дно сотнi людей, якi були виннi лише в тому, що ними розпоряджалися офiцери, командири мiноносця, так? За що Капiтан убив їх, скажи, Валенто? I чи не про те, що може саме так статися, говорив тодi Фредо Вiкторе? Кажи, Валенто! Бо це не лише, мої думки, так думає й Марта. Ну, вiдповiдай нам щиро, як завжди, як ми звикли говорити з тобою!

Валенто Клаудо аж вiдсахнувся вiд несподiванки, так здивував його раптовий спалах Олеся.

- Ну, знаєш... - уже нерiшуче пробурмотiв вiн, не знаходячи потрiбних слiв.

- Нi, ти скажи! - наполягав Олесь. Юнак добре розумiв, що розмова набула дуже гострого характеру i невiдомо, чим вона скiнчиться. Та вiн помiтив, що Валенто Клаудо вагається, вагається... О, мабуть, i в його душi, десь у глибинi, теж ворушаться сумнiви...

- Скажи, Валенто!

Обличчя Клаудо спохмурнiло. Здавалося, що в ньому борються складнi почуття. Нарештi вiн вимовив:

- Я знаю Капiтана давно, хлопче. I знаю його серце... як i всi ми тут, на "Люциферi". А скiльки часу знаєш його ти, щоб мати право не лише мiркувати так про нього, а й засуджувати його?

Гiркота й бiль бринiли в словах Валенто. Серце Олеся стислося: вперше вiн бачив доброго й щирого, завжди життєрадiсного i бадьорого механiка таким непевним себе, вперше чув такий глибокий докiр у тому, що вiн говорив. Кинути б усе, не засмучувати б бiльше цю хорошу, чесну людину... та нi, раз почавши, Олесь зобов'язаний не здаватися, а довести до кiнця свої думки!

- Я не засуджую його, - твердо вiдповiв юнак. - Я кажу тобi, Валенто, про те, що свого часу говорив нам з Мартою Фредо Вiкторе. А ти ж сам казав, що Вiкторе справжня людина, яка добре розбирається в усьому. I ти бачиш, що слова Фредо Вiкторе справджуються... Капiтан робить так, як i передбачав Вiкторе. А ти сам, Валенто, хiба не бачиш цього?