Сивий Капiтан (на украинском языке)

Мiгель Хуанес непомiтно скривився: його iнтелiгентна натура не переносила подiбних жартiв. Зате Хосе Френко дозволив собi широко посмiхнутися: вислiв начальника полiцiї прийшовся йому до смаку...

Широка залiзна платформа привела почесних вiдвiдувачiв на внутрiшнiй двiр - мiсце кривавої страти ув'язнених. Автоматичнi дверi тут розчинялися лише тодi, коли два охоронники одночасно натискували на рукоятки з обох бокiв. Це було зроблено всюди в Сан-Сальвадорi, щоб ув'язнений, якщо йому пощастило б вирватися з рук охорони, сам не змiг вiдчинити дверi. Начальник полiцiї оглянув двiр з великим помостом посерединi i задоволено кивнув ще раз головою: все було гаразд.

- Тепер можна зайти i до коменданта в'язницi, - мовив вiн зовсiм благодушно, - бо вiн i образитися може, що ми вирiшили зробити огляд самi, без нього. А тодi вже й поїдемо назад. Наче тут усе пiдготовлено добре, до нашого повернення ранком нiчого ж не трапиться, га?

- Будьте певнi, пане начальник. - Мiгель Хуанес поглянув у бiк Хосе Френко. Той виразно поклав руку на одну з привiшених до пояса гранат. I Хуанес закiнчив з певнiстю: - Все напоготовi - i зовнi, i всерединi в'язницi, пане Кабанерос!

А коли вони, вже пiсля розмови з комендантом Сан-Сальвадора, виходили з ворiт, Мiгель Хуанес подiлився з Карло Кабанеросом своїми думками:

- Педро Дорiлья, пане начальник, звiсно, сам по собi не має значення. Як ви слушно сказали, це тiльки принада в нашiй пастцi. Але ж напевно в Сивого Капiтана є якiсь спiльники, що сповiщають його про все те, що робиться в столицi...

- Так що з того?

- Боюся, пане начальник, як би тi спiльники не повiдомили його i про цi нашi готування. Тодi все це знов може не дати наслiдкiв. Адже не такий вiн дурний, щоб свiдомо лiзти в пастку заради якогось Педро Дорiльї...

Карло Кабанерос з жалем подивився на свого особливо уповноваженого:

- Хуанес, я не впiзнаю вас! Хiба мало ми з вами говорили про характер Ернана Рамiро, Сивого Капiтана? Про його впевненiсть i самолюбство? Саме на цьому й обгрунтував свiй задум генерал да Хуранiто, друже мiй! Ах, яка вiн прониклива, розумна людина! Вiн зрозумiв одразу, якi саме риси вдачi слiд використати в Ернана Рамiро. Вдарити по самолюбству, ось що! Роз'ятрити його! Це на нього впливає, як червона хустина на бика, хо-хо! I тут помилки бути не може. Ручуся вам, що мiнiстр має рацiю: Ернан Рамiро вже напевно прочитав наше оголошення! Недарма я розпорядився розклеїти його навiть у найглухiших куточках, хо-хо! I це оголошення, також ручуся вам, довело Сивого Капiтана до сказу. Тепер вiн, мабуть, мчить на своєму "Люциферi" до столицi, до Кодуранци, до Сан-Сальвадора, щоб довести всiм, який вiн вiдважний, як, мовляв, його нiщо не може спинити, коли вiн щось вирiшив. А вирiшив вiн звiсно що: захистити свого спiльника, допомогти йому, врятувати його! Хо-хо-хо! А нам цього й треба, тiльки цього!

2. IДИ ГЕТЬ, ВАЛЕНТО КЛАУДО!

Мiсяць заливав своїм прозорим, химерним свiтлом скелi i окремi високi сосни, повз якi проходив Валенто Клаудо. Слiдом за ним iшли Олесь i Марта. Глибокi чорнi тiнi падали вiд дерев на стежку, i тодi здавалося, що вона зникає, що юнак i дiвчина йдуть кудись у невiдомий, примарний край, звiдки крiзь тишу сюди лише зрiдка долинав тужливий крик якогось нiчного птаха. Та й справдi, хiба знали вони, куди вiв їх Валенто?

З того самого часу, як вони вийшли з "Люцифера", Валенто Клаудо вперто мовчав. Хоч Олесь кiлька разiв i звертався до нього, вiн вiдбувався уривчастими вiдповiдями i знов замовкав. Юнак вiдчував, що його щось дуже засмучувало. Так минали хвилини. Гнiтючий важкий настрiй не покидав i Олеся. Вiн чув, як час вiд часу поруч з ним зiтхає Марта, i тодi юнак лагiдно торкався її плеча; дiвчина повертала до нього голову й коротко кивала, наче кажучи: так, так, ти хочеш мене пiдбадьорити, я розумiю, але не треба, це все одно нiчому не допоможе... i знов схиляла голову, занурюючись у свої думки.

Так вони йшли далi й далi.

I тiльки коли перед ними вiдкрилася широка долина, в якiй серед купи дерев можна було помiтити невеличкi будiвлi якоїсь небагатої ферми, Валенто Клаудо спинився i повернувся до своїх супутникiв. Мабуть, якраз у цей час вiн прийшов до певних висновкiв у важких роздумах, що володiли ним досi.

Вiн указав на темний силует ферми:

- От ми майже i дiйшли. Послухайте тепер, що я вам скажу.

Валенто Клаудо говорив стримано, старанно добираючи слова. I це також не було схоже на його звичайну манеру розмовляти з Олесем i Мартою.

- Тут, на цiй фермi, живе мiй старий приятель Кристобаль Гомец. Ви його, звiсно, не знаєте, та це не має значення, вiн хороша й чесна людина. Я звик вiрити йому, як самому собi. I вам слiд також у всьому вiрити йому. Ви на деякий час залишитеся у нього. В цiй мiсцевостi рiдко й мало хто буває, отже, тут для вас буде цiлком безпечно.

- А навiщо нам лишатися у нього? - спитав Олесь.

Валенто нахмурився.