Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Так, я охоче допоможу вам, - вiв далi його шеф. - Сьогоднi ж уночi я поставлю на ноги всiх наших агентiв, щоб ми негайно мали всi можливi вiдомостi. Адже ми й досi не знаємо, хто вiн такий, цей Сивий Капiтан, i звiдки вiн узявся... Не знаємо, по сутi, нiчого про людину, яка ховається пiд таким назвиськом. До речi, ви мусите негайно витягти все, що можливо, з тiєї людини, про яку доповiдали менi... як його?..

- Педро Дорiлья, пане начальник.

- Так, можливо, вiн щось знає. I - думати, думати, Хуанес! Той "Люцифер" - не шпилька, не голка. Його будувало чимало людей, вiн, очевидно, має якусь базу... i там також є люди. Значить, ми можемо довiдатися спочатку про них, а потiм - i через них...

Хуанес поволi опанував себе. Мозок його вже гарячково працював. Справдi, "Люцифер" - не голка. Хтось мусить знати про нього... вiн мусить десь брати пальне, наприклад... ремонтуватися... А, ось вона, щаслива думка!

- Пане начальник, дозвольте доповiсти!

- Говорiть, говорiть, Хуанес! Я не ворог вам... менi треба тiльки, щоб ви добре зрозумiли серйознiсть становища.

- Базою "Люцифера", пане начальник, може бути тiльки Фонтiверос. Усi данi свiдчать про це. Iнакше - чого б вiн з'являвся в районi того лiсу так часто? Чого б вiн ховався там тодi, коли ми оточили його?

- Так, так, Хуанес, продовжуйте. Тут є щось варте уваги.

- Насамперед треба розшукати ту базу. Тодi ми розставимо навколо неї батареї гармат, влаштуємо вовчi ями...

- Фугаснi мiни треба поставити, Хуанес. Щоб вiн, як поїде, так одразу i... Що це таке?

Мiгель Хуанес прислухався. Почулося, нiби грюкнула вiконна рама. В кабiнетi було, як i ранiше, темно, електрику й досi не ввiмкнули. Вiтер?.. Нi, сьогоднi дуже тиха погода...

Мовчки, зважуючи кожен рух, Хуанес вийняв з кишенi електричний лiхтарик, з яким вiн нiколи не розлучався, i обережно пiдiйшов до вiкна. Бiля нього вiн включив лiхтарик, скерувавши його прямо на вiкно. Яскраве бiле свiтло залило раму, вiдбилося вiд скла. Нiкого i нiчого, як i слiд було чекати. Адже кабiнет начальника полiцiї мiстився на шостому поверсi!..

За вiдчиненим вiкном було тихо. У цю пiзню нiчну годину тут не проїжджали вже навiть окремi автомашини, крiм полiцейських службових. Зовсiм тихо, а втiм... Чи причулося це знервованому Хуанесу, чи... наче звiдкiлясь долинало рiвне одноманiтне шипiння, от як буває, коли з балона пiд тиском виходить повiтря... i це рiвне шипiння немовби вiддалялося, зникало... ось його вже зовсiм не чути... А може, нiякого шипiння й не було, усе це тiльки здалося? То, мабуть, нерви... яке там шипiння, звiдки? Причулося, i все... воно щось нагадувало, щось неприємне, дратуюче, незрозумiле... нi, нi, вiн же стоїть у кабiнетi начальника державної полiцiї, тут не може бути нiчого з тих неймовiрних загадкових подiй...

- Чого ви там затрималися, Хуанес? - гукнув начальник вiд стола. Милуєтеся краєвидом?

- Усе гаразд, пане Кабанерос, - вiдповiв детектив, повертаючись. Навiщо повiдомляти шефа про свої неяснi вагання, показувати своє нервове збудження? Начальство цього не любить.

- Ну й добре. Так про що ми говорили? А, про фугаснi мiни! Обов'язково, Хуанес! Використати всi засоби! Чим скорiше ми висадимо в повiтря цей "Люцифер", тим краще. Менi здається, що...

Раптом у кабiнетi спалахнули електричнi лампи: станцiя ввiмкнула, нарештi, струм. Обидва спiврозмовники на мить заплющили очi, заслiпленi пiсля суцiльного мороку, що панував у кiмнатi, яскравим бiлим свiтлом. Ще за кiлька секунд почав працювати радiоприймач, який так i лишався ввiмкненим. З репродуктора полинули звуки якоїсь веселої танцювальної музики.

- Еге, це вже краще, нiж той голос! - пiдморгнув начальник полiцiї Хуанесу. - Ну, пiдiб'ємо пiдсумки нашої розмови. Я обiцяю, як i сказав вам, допомагати всiма засобами. Завтра ж вранцi ми... Стривайте, що це таке? Це ви впустили папiрець?

Очi Мiгеля Хуанеса поглянули туди, куди був спрямований здивований погляд шефа. Мiж столом i вiкном, до якого вiн кiлька хвилин тому пiдходив, на пiдлозi лежав невеличкий бiлий конверт. На ньому було щось написано.

- Це ви загубили? - запитав Карло Кабанерос.

- Нi, пане начальник... - розгублено вiдповiв детектив.

Вiн зробив крок, нахилився, пiдняв конверт - так обережно, наче то була бомба. На конвертi широким чiтким почерком було написано:

"Начальниковi державної полiцiї".

- Це вам, пане начальник, - розгублено мовив Хуанес, подаючи шефовi конверт.

- Менi? Звiдки це взялося? Що за чортовиння? - бурмотiв Карло Кабанерос, обережно все ж таки беручи загадковий конверт. Вiн розкрив його i голосно прочитав, дедалi бiльше багровiючи вiд лютi:

"Пане начальник! Досi я милував тих, хто, не усвiдомлюючи

небезпеки, намагався напасти на мене. Подiї на Авеню-дель-Прадо

i далi, в лiсi Фонтiверос, стверджують це. Ви не зробили

висновкiв з моїх попереджень. Нагадую вам ще раз, що надалi я

безжалiсно каратиму тих, хто насмiлиться шкодити менi. За

пролиту кров, за смерть вiдповiдатимете ви. Пам'ятайте це!

Сивий Капiтан".