Сказання про дітей Гуріна

— Чому питаєш? — сказав він. — Туріне, невже і справді переважну частину життя твої серце та розум були десь далеко? Колись, іще хлопчиком, ти гуляв із Неллас у лісах.

— То, напевно, було дуже-дуже давно, — мовив Турін. — Чи то так віддалилось од мене дитинство й імла оповила все, крім спогаду про батьків дім у Дор-ломіні. Чому я гуляв із ельфійською дівою?

— Мабуть, тому, щоб вона навчила тебе якомога більшого, — відповів Белеґ, — чи бодай кількох ельфійських слів на позначення назв лісових квітів. Принаймні тих назв ти не забув. На жаль, дитино людей, у Середзем'ї страждаєш не ти один, і чимало ран завдає не лише зброя. Взагалі я починаю думати, що ельфам і людям не варто ні зустрічатися, ні змішуватися.

Турін промовчав, але довго вдивлявся в обличчя Белеґа, ніби хотів розгадати загадку сказаного. Неллас із Доріату вже ніколи не судилося його побачити, тож Турінова тінь зійшла з неї. Потому Белеґ і Турін перевели розмову на інше й узялися сперечатися, де їм варто зупинитися.

— Повернімося до Дімбара, на північне узграниччя, де колись ми ходили разом! — наполягав Белеґ. — Там нас потребують. Бо віднедавна орки знайшли спосіб спускатися з Таур-ну-Фуіну, торуючи Анахів Прохід.

— Я не пригадую його, — сказав Турін.

— Ні, бо ми ніколи аж так далеко не відходили від кордонів, — мовив Белеґ. — Однак ти бачив удалині вістря Кріссаеґріму, а на схід од них — темні стіни Ґорґороту. Анахів Прохід — між ними, понад верхніми джерелами Міндеба. Складна та небезпечна путь; і все ж багато хто тепер сходить туди, й Дімбар, який раніше спочивав у мирі, гине від Темної руки, і люди Бретілу потрапили в біду. Я закликаю іти до Дімбара!

— Ні, я нізащо не повернуся назад, — відказав Турін. — Та й до Дімбара нині дістатися нелегко. Нам перешкоджатиме Сіріон, без мостів і бродів нижче від Брітіаху, далеко на півночі. Цю річку небезпечно перетинати. Хіба що в Доріаті. Але моєї ноги там не буде, я не користатиму з Тінґолового дозволу та прощення.

— Суворим мужем назвався ти, Туріне. І правдиво, якщо мав на думці впертість. Тепер — моя черга. Я піду, з твого дозволу, як тільки зможу, і попрощаюся з тобою. Коли ти справді хочеш, аби Міцнолукий був поруч із тобою, то шукай його в Дімбарі.

І тоді Турін не сказав уже нічого.

Наступного дня Белеґ рушив у мандрівку, а Турін провів його на відстань пострілу з лука від табору, але так нічого і не сказав.

— Ну, що ж, прощавай, сину Гуріна? — мовив Белеґ.

— Якщо побажаєш додержати слова і залишитися поруч зі мною, — відповів Турін, — тоді шукай мене на Амон-Рузі!

Отак він говорив, навіжений і несвідомий того, що йому судилось.

— Інакше, це наше остаточне прощання.

— Мабуть, так буде найкраще, — сказав Белеґ і пішов своєю дорогою.

Кажуть, що Белеґ повернувся до Менеґрота, і постав перед Тінґол ом та Меліан, і розповів усе, що сталося, за винятком поганого поводження з ним супутників Туріна. Тоді Тінґол зітхнув і сказав:

— Я взявся по-батьківськи піклуватися про сина Гуріна, й від цього не можна відмовитися ні з любові, ні з ненависті, хіба що повернеться сам Гурін Звитяжець. Хіба можна зробити більше?

А Меліан промовила:

— Дарунок ти нині одержиш від мене, Куталіоне, за допомогу та чесність, і ціннішого я не маю.

І вона дала йому вдосталь лембасу, дорожнього харчу ельфів, загорнутого в листочки зі срібла; і вузли ниточок, якими він був перев'язаний, скріплювало тавро Королеви — печать із білого воску в формі самотньої квітки Телперіона. Адже, згідно з традицією елдаліе, зберігання та вручення цієї їжі було винятковим привілеєм Королеви.

— Цей дорожній харч, Белеґу, — сказала вона, — буде тобі підмогою в нетрях узимку, а також підмогою тим, кого сам обереш. Бо нині я передаю його тобі, щоби ти розподіляв його на свій розсуд замість мене.

Цей дарунок, як ніщо інше, показав велику прихильність Меліан до Туріна; адже елдари ніколи раніше не дозволяли людям зуживати цього харчу, та й не часто робили це опісля.

Потому Белеґ відбув із Менеґрота і повернувся на північне узграниччя, де він мав власний мисливський будиночок і чимало друзів; проте раптом, коли настала зима і воєнні дії призупинилися, соратники не дорахувались у своїх лавах Белеґа, і він уже ніколи до них не повернувся.

Розділ VII. ПРО ГНОМА НА ЙМЕННЯ МÎМ

Тепер сказання веде нас до Мîма-дрібногнома. Про дрібногномів давно забули, позаяк Мîм був останнім із них. Але навіть у давнину про них знали мало. Віддавна ельфи Белеріанду називали їх нібін-ноґрімами, хоч і не любили; та власне, і дрібногноми не любили нікого, крім себе. Ненавидячи та боячись орків, вони також ненавиділи й елдарів, а найбільше — вигнанців; адже нолдори, за твердженням дрібногномів, загарбали їхні землі та домівки. Нарґотронд першими заснували та почали копати саме дрібногноми — ще задовго до того, як Фінрод Фелаґунд прийшов із-за Моря.