Смарагдова книга

Авжеж: телефонує своїй найліпшій подрузі й годинами виливає їй душу. А потім, сидячи в темряві, марно намагаючись заснути, вона ставить собі одне й те саме питання: чому вона взагалі вклепалася в цього придурка? При цьому вона реве коровою — справді, передбачити неважко.　

Світні цифри будильника біля мого ліжка показували 3:10, отже, я таки задрімала і проспала години дві з гаком. Хтось — мама? — зайшов до мене і вкрив ковдрою. Пригадую ще, як, підтягнувши коліна до підборіддя, я вмостилася на ліжку, дослухаючись, як калатає власне серце.　

На диво, розбите серце билося й далі.　

«Воно ніби червоні гострі уламки, які розпорюють мене зсередини, змушуючи спливати кров’ю!» — так я більш-менш описала Леслі свій стан. (Атож, цілком можливо, що ці слова дещо пишномовні, як і фрази того типа з мого сну, але часом правда такою і є… як у дешевих романах.)　

Леслі відповіла співчутливо:　

— Розумію тебе, як ніхто. Коли Макс мене кинув, спочатку я гадала, що ось-ось помру від горя. Що в мене просто відмовлять усі органи одразу. Адже недарма кажуть: «Кохання проходить крізь нирки, вдаряє по шлунку, розбиває серце, стискає груди і… е-е-е… впивається в серце…» Але, по-перше це минає, по-друге, ти не безпорадна, хоч так вважаєш, а по-третє, серце твоє аж ніяк не скляне.　

— Кам’яне, а не скляне, — схлипнула я. — Моє серце — це самоцвіт, а Ґідеон розтрощив його на тисячу скалок, просто як у видінні тітки Медді.　

— Картинка дуже крута, безумовно, але… ні! Насправді серця зроблені зовсім з іншого матеріалу. Повір мені, — Леслі відкашлялась і, прибравши урочистого тону, так ніби вона відкривала мені найбільшу таємницю світової історії, проголосила: — Цей матеріал куди міцніший, він не б’ється і легко відновлюється. А зроблено його за таємним рецептом, за яким також виготовляють… — Леслі ще раз кахикнула, щоб посилити напругу. Я несамохіть завмерла. — Марципани! — завершила Леслі.　

— Марципани? — На мить я покинула схлипувати і мимовіль посміхнулася.　

— Саме так, марципани! — повторила Леслі з убивчою серйозністю в голосі. — Смачні, з високим вмістом мигдалю.　

Я мало не захихотіла. Та раптом згадала, що нещаснішої від мене дівчини у всьому світі не відшукати, тому пробурчала у відповідь:　

— Якщо це справді так, тоді Ґідеон відкусив частину мого серця! Та ще й пооб’їдав з усіх боків шоколад. Аби ти бачила, як він дивився, коли… — перш ніж я устигла знову пуститися в ті ж сумні міркування, Леслі голосно зітхнула.　

— Ґвен, мені не хотілося цього говорити, але твоє рюмсання нічим нікому не допоможе. Припини зараз же!　

— Я не спеціально, — запевнила я її. — Воно само все якось рюмсається. Я була найщасливішою дівчиною на світі, а за якусь хвилину він каже мені, що…　

— Окей, Ґідеон повівся як останній негідник, — люто перебила мене Леслі. — Хоча ми й не знаємо причини. Тобто як це? Чому це закохану дівчину легше перемогти? Я вважаю, що все влаштовано точнісінько навпаки. Закохані дівчата — це бомби з годинниковим механізмом. Ніколи не знаєш напевно, що вона зробить наступної миті. Ґідеон і його друг-жінконенависник граф Сен-Жермен глибоко помилились.　

— Я ж справді думала, що він мене кохає. А він тільки вдавав, але ж це так… — Підступно? Жорстоко? Жодне слово, певно, не могло вповні передати всіх моїх почуттів.　

— О, моя люба! В іншій ситуації сиди і скигли досхочу. Але зараз ти просто не можеш собі цього дозволити. Твоя енергія потрібна для інших речей, і передусім — для виживання, — голос Леслі був незвично серйозним. — Так що, будь ласка, опануй себе!　

— Ксемеріус мені вже говорив це сьогодні. А тоді накивав п’ятами, залишивши саму-самісіньку.　

— Це маленьке невидиме чудовисько має слушність! Ми повинні тверезо мислити і зіставити всі факти. Фу-у, що це? Стривай, я відчиню вікно, Берті влаштував нам газову атаку… от нестерпний собацюра! То на чому я зупинилася? Ага, точно, ми повинні зрозуміти, що твій дідусь сховав у вашому будинку, — голос Леслі трохи здригнувся. — Рафаель виявився, правду кажучи, вельми навіть корисним. Може, не такий уже він і бовдур, яким здається.　

— Яким він здається тобі. — Рафаель був молодшим братом Ґідеона і недавно перейшов до нашої школи. Саме він зметикував, що в загадці, яку залишив мій дідусь, ідеться про географічні координати, на яких розташований наш будинок. — Як же мені кортить узнати, що Рафаелю відомо про таємні знання Вартових і Ґідеонові мандрівки у часі!　

— Можливо, навіть більше, ніж ми думаємо, — сказала Леслі. — Принаймні він не докопувався, що до чого в моїй історії, попри ігри із загадками у Лондоні. Досить розумне рішення — не ставити зайвих питань, — тут вона затнулась. — А ще в нього гарні очі.　

— Це точно. — Його очі були справді прекрасні, такі ж, як у Ґідеона. Зелені, глибокі, облямовані густими темними віями.　

— Мені це байдуже, просто констатую факт…