Читаем Смарагдова книга полностью

— Ну нащо ж ви так поспішаєте? Невже ви боїтеся бодай на хвильку залишити сестру на самоті? 

Та це ж леді Лавінія! 

Я прожогом майнула в найближчі покої та притулилася до дверей, відсапуючись. 

<p><strong>РОЗДІЛ 9</strong></p>

Є тисяча смертей у боягуза;

Хоробрий помирає тільки раз.

Мені здається найдивнішим з того,

Що досі бачив я, страх перед смертю:

Адже вона не промине нікого

І прийде в строк[40].

Усупереч моїм сподіванням, у покоях було не дуже темно. Полум’я кількох свічок осявало в пітьмі книжкову шафу та письмовий стіл. Напевне, я зайшла в чийсь робочий кабінет. 

Ой леле! Я тут була не сама! 

За письмовим столом у кріслі сидів Ракоці. Перед ним стояли склянка і дві пляшки, одна з них була з якоюсь мерехтливою рожевою рідиною, що чимось скидалася на червоне вино, а в другій пляшці, точніше в колбі з вузеньким горлечком, шумувало щось підозріле, сіре й каламутне. Зверху на столі лежала баронова шпага. 

— Оце так швидкість, — мовив Ракоці. Його голос із відчутним східноєвропейським акцентом здався мені якимось глухуватим. — Щойно мені схотілося зустріти янгола — і на тобі, безодні небесні розкрились і послали мені янгола, ще й найгарнішого, про якого я і не мріяв. Ці чудодійні ліки перевершують усе, що я будь-коли куштував… 

— А хіба ви не маєте… цеє… гм-м… наглядати за нами з тіні, чи як це сказати? — бовкнула я, тим часом розмірковуючи, чи не краще вибігти з кімнати. Хоча так я ризикувала потрапити прямо Ґідеонові в руки. Ракоці й у тверезому стані мені не вельми подобався. 

Мої слова його трохи оговтали. Він наморщив чоло. 

— О, то це ви! — вигукнув він, досі варнякаючи, проте вже не так радісно. — І зовсім не янгол, а якесь мале дурнувате дівчисько. — І раптом хвацько, в одну мить, він ухопив зі столу маленьку колбу й посунув із нею до мене. Що там хлюпало всередині, ніхто не знав, проте на його дивовижну спритність це зовсім не вплинуло. — Хоча й дуже миле дурнувате дівчисько. 

Опинившись зовсім близько, він торкнувся моєї руки. Від нього тхнуло вином, а крім того — чимось сонливо-міцним і незнайомим. Ракоці погладив мою щоку вільною рукою й провів по моїй нижній губі бридким великим пальцем. Я просто остовпіла. 

— Готовий присягтися, що ці вуста ще не скуштували забороненого плоду! Та дарма — ковток чар-зілля лорда Алкотта це виправить. 

— Ні, дякую! — Я вислизнула в нього під рукою й вирвалася на середину кімнати. 

«Ні, дякую»,

— оце я сказонула! А далі, певно, я б ще й увічливо приклякнула! 

— Заберіть геть цей напій! — почала я вже трохи впертіше. 

Та я не встигла відступити (в мене з’явилася примарна надія вистрибнути у вікно!), бо Ракоці вже був коло мене і грубо привалив мене до письмового столу. Барон був настільки сильніший, що, здавалося, мій спротив йому був по цимбалах. 

— Ну-ну, не бійся, крихітко, тобі точно сподобається. — Тихо чмакнув корок, вийнятий з маленької колби, і барон силоміць нахилив мою голову назад. — Ану, пий! 

Зціпивши зуби, я спробувала вільною рукою відштовхнути Ракоці. Та це було все одно, що пересунути гору. Гарячково я почала згадувати все, що знала про самооборону, — зараз стало б мені в пригоді бойове мистецтво «крав-маґа», яким так нахвалялася Шарлотта. 

Мені в голові зринула рятівна думка в останню мить, коли горлечко колби вже торкнулося моїх губ, а з нього почувся сильний запах п’янкої рідини. Я висмикнула шпильку з перуки і щосили вгатила її в ручище, що стискало колбу. Зненацька двері розчахнулись і почувся голос Ґідеона: 

— Ану, пустіть її, Ракоці! 

Тільки тепер мені стрелила думка, що ліпше було б затопити цією шпилькою Ракоці в око чи бодай у горлянку, — біль у руці відвернув його лише на кілька секунд. Шпилька так і стирчала з долоні, проте він не випустив із рук ні колби, ні мене. Хоча трохи послабив міцну хватку й обернувся. 

Ґідеон разом із леді Лавінією стояли на порозі й дивилися на нього, як чорт на попа. 

— Що тут, у біса, коїться? 

— Та нічого. Я лише хотів, щоб ця маленька дівчинка… трохи подорослішала! — Ракоці ввібрав голову в плечі та хрипко захихотів. — Може, хоч ви зважитеся трішки сьорбнути? Присягаюся, вас охоплять досі незвідані почуття! 

Я скористалася нагодою і випручалася. 

— Як ти, все гаразд? — Ґідеон стурбовано оглянув мене. А леді Лавінія тим часом перелякано горнулася до нього. 

Оце так-так! Може, ця парочка саме шукала затишного куточка, щоб тихо-мирно пообніматись, а Ракоці тим часом влив би в мене казна-яку наркоту і потім зробив би зі мною що завгодно. Але тепер я ще маю низько кланятися Ґідеонові й леді Супер-Цицьки, що вони обрали для любощів саме ці покої. 

— Угу, все просто чудово! — буркнула я і схрестила руки на грудях, щоб не було помітно дрижаків. 

А Ракоці тим часом хихикав. Потім добряче сьорбнув сірої рідини і міцно закоркував пляшку. 

Перейти на страницу:

Похожие книги