Сміттяр

 - Це конфіденційна справа, - повторював коп. - Потрібно дещо уточнити, ми проводимо розслідування, подробиці якого не можемо розголошувати.

Охоронці довго радилися по рації зі своїм керівництвом і, врешті, таки пропустили новоприбулих до зали. Зрештою, там завжди залишалися вільні місця для таких-от несподіваних візитерів.

- Хтось чийсь друг, хтось чийсь брат, а нам "віддувайся", - пробурчав один охоронець до другого. - Наказано - без запрошень не пускати, так ні ж - лізуть і лізуть, як ті таргани....

Двоє увійшли до залу і сіли в задньому ряду. Хлопець досі мовчав. Поліцейський подивився на нього і тихо сказав:

 - Тільки не роби жодних дурниць. Нам тут скандали не потрібні. Закінчиться церемонія, тоді підійдемо - і все з'ясуємо. Зрозуміло?

Хлопець нічого не відповів. Здавалося, він напружено про щось розмірковує.

***

Ерік стояв за лаштунками сцени і слухав виступ професора Букера. Наступним мали запросити до слова його. Він поглянув у глядацький зал. Там було стільки поважних осіб, серед них - сам президент. Чи наважиться він перед тисячами очей зробити те, що запланував? І як зреагують усі ці люди? Чи  виступлять на його підтримку, чи, навпаки,  засудять? Як зміниться його життя після цього? Він не знав, але був сповнений рішучості діяти так, як вирішив сам для себе. Адже тоді, побачивши Землю з висоти, він зрозумів, що позбувся свого страху. Його опанувала впевненість, що все завжди йде саме так, як має бути. Ніколи нічого не трапляється випадково. От і зараз  - усе по плану. Все буде добре...

рів його оплесками.

 - Містер Рассел висунув кілька цікавих ідей, які використали розробники нової моделі "космічного трактора", тож, можна сказати, і його заслуга є в тому, що світ нині стоїть на порозі грандіозного наукового відкриття, яке допоможе людству у майбутньому підкорити зоряну простори! - урочисто продовжував ведучий. - Ми надаємо слово представнику нашої обдарованої молоді, але хочу, забігаючи наперед, повідомити, що Теда нагороджено спеціальною президентською стипендією, яку він буде отримувати впродовж усього навчання!

Знову залунали аплодисменти.

Проте тієї миті, коли Ерік уже набрав у груди повітря, щоб почати свій виступ, виникла заминка. Із залу вибіг якийсь хлопець та прожогом кинувся до сцени. За ним, лаючись, гнався чоловік у поліцейській формі. Глядачі, потішені несподіваною розвагою, перемовлялися між собою та знімали цікаве видовище на мобільні телефони, збираючись тут же викласти побачене в Ютуб.

 - Перепрошую, що відбувається? - ведучий спробував зупинити хлопця, що рвався на сцену. - Сюди не можна. Йде пряма трансляція!

По проходу вже поспішали кремезні чоловіки у формі охоронців, аби вивести порушника порядку. Але той, ухилившись від ведучого, все-таки прорвався на сцену та підбіг до трибуни.

 - Це я Тед Рассел! - вигукнув він, вказуючи пальцем на Еріка, котрий зблід, неначе побачив привида. - А ти - шахрай і аферист! Використав моє ім'я, зробив так, щоб мене зачинили у психушці! Але тобі так це не минеться!

 - Вимкніть прямий ефір! - гукнув ведучий. - Поставте рекламу, зараз ми все владнаємо!

До нього уже підбіг поліцейський, важко відсапуючись.

 - Він психічно хворий, цей хлопець? - запитав шокований шоумен. - Заберіть його, будь ласка, зі сцени! Нам потрібно продовжувати...

 - Може здатися дивним, - насупився поліцейський,  переводячи погляд із ведучого на двох хлопців, які стояли поруч на сцені, - але цей вар'ят - і справді Тед Рассел. Ми за його настійною вимогою перевірили його біометричні показники.  Усе - і відбитки пальців, і  райдужна оболонка. і ДНК - усе співпадає. Цн якась містика, ви тільки подивіться на них!

Ведучий лише тепер помітив, що двоє хлопців на сцені неймовірно схожі.

 - Тоді хто цей, другий? Нічого не розумію! - здивовано промовив він, а маленький мікрофон, закріплений  поряд із його обличчям, доніс ці слова до всього залу.

 - Це Ерік Пітерсон! - вигукнув Тед. - З двісті сорок п'ятого району! Клас "Ч", статус "сміттяр"!

Люди в залі загомоніли. Охоронці тупцялися внизу під сценою, гарячково з кимось консультуючись по рації - у їхніх службових інструкціях не було вказівки про те, як діяти в подібній ситуації, а брати на себе ризик, що міг загрожувати втратою роботи, ніхто не хотів.

Ерік стояв ні в сих ні в тих. Здавалося, погляди усіх, хто перебував у цьому залі, сконцентрувалися на ньому і палять його вогнем. Тільки що він збирався розповісти  усю свою історію, звернутися до президента з проханням дозволити йому продовжити навчання в університеті, але тепер слова, які до того струнко вибудувалися в голові, безслідно зникли. Він раптом зрозумів, що все це була даремна задумка. Більше того, у ньому раптом закипіла злість, яка, здається, накопичувалася роками, а зараз прорвалася назовні, змітаючи усе на своєму шляху, мов гірська лавина.

 - Так, я сміттяр! - вигукнув він у мікрофон, що стояв перед ним. - Ну й що з того? Що я, не така людина, як ви? Зрештою, там у тому чортовому космосі що ми робили - хіба не прибирали сміття?

Звукооператор тут же схаменувся і вимкнув мікрофон.