Ерік махнув рукою та зійшов з трибуни.
- Дякую за увагу! - гукнув він у зал.
Йому раптом до болю захотілося, щоб зараз хтось піднявся на сцену та сказав хоча б одне слово на його захист, проте цього не сталося. Тільки десь у глибині зали хтось зааплодував, але тут же перестав, ніби злякався.
Тепер вони з Тедом стояли плече до плеча. Запал Теда, здавалося, охолов, він уже почував себе незручно.
- Вибач, - сказав йому Ерік.
Тед відвернувся і мовчав.
Ерік дістав з кишені телефон, ключі, гаманець, зняв з руки годинника.
- Одяг я тобі потім поштою пришлю, - сказав, тицьнувши речі в руки Теду.
А потім зійшов зі сцени і швидко пішов до виходу. Охоронці його не затримували.
Першими отямилися журналісти. Вони позривалися з місць і кинулися вслід за Еріком, розсудивши, що не варто оминати таку сенсацію. Проте він уперто йшов уперед, відмахуючись від спрямованих у його бік мікрофонів і камер.
- Вибачте, я не буду нічого коментувати, - повторював він.
Журналісти, зрештою, відстали, тепер вони націлилися на сцену, з якої спускався Тед, усе такий же похнюплений і пригнічений, а ведучий готувався продовжити церемонію, наче нічого особливого й не трапилося.
Ерік уже наблизився до вхідних дверей, коли хтось вхопив його за руку.
- Я ж сказав, коментувати нічого не буду!
- Еріку, почекай! - почув він знайомий голос. - Я з тобою!
Поллі дивилася на нього своїми зеленими очима, повними сліз.
- Отака вийшла історія, - ніяково посміхнувся Ерік.
- Та то пусте... Ходімо геть звідси!
Вони взяли у гардеробній верхній одяг і вийшли надвір. Там ішов сніг. Великі сніжинки, мов метелики, пурхали у повітрі, і, потрапляючи у світло вуличних ліхтарів, чимось нагадували небесні сузір'я, які летіли назустріч перехожим, переплітаючись, постійно міняючи свої обриси, танучи і народжуючись знову.
Двоє стояли під ліхтарем і цілувалися. Вони були щасливі, незважаючи ні на що.
Післямова
Кінець