Сокіл і Ластівка

— Ех, хлопче, — раптом звернувся він до Летиції на «ти». — Думаєш, я не знаю, про що ти зараз думаєш? Я бачив, як ти підібрав пістолет Пронози. Пусте, я не ображаюся. Макітра в тебе розумна, але ти ще дуже молодий. Не навчився ще розуміти людей по-справжньому. А я людей наскрізь бачу. Тому пістоля не ховаю за пазухою. І спиною до тебе повертатися не боюся. Я і коли в шахті висів, не дуже вже тебе боявся. Знав, що ти не залишиш мене здихати у чорній дірі. В тобі зовсім немає віроломності. Це рідко трапляється. Такі люди на вагу навіть не золота, а рубінів з діамантами.

Він зупинився і повернувся обличчям до Летиції. Говорив серйозної проникливо, не як завжди.

— А ви не помиляєтеся на мій рахунок? — запитала дівчинка. — Як же в мені немає віроломності, коли я сьогодні отруїв п’ятнадцять живих душ?

— Це не живі душі! — махнув Гаррі. — Чорномазі взагалі не рахуються, вони нехристи. А Кліщ з Пронозою — пусте м’ясо. Це ми з тобою живі, а вони були муміями.

— Хто-хто?

Я теж нашорошив вуха, не певний, чи правильно розчув.

— Мумії — це такі люди, які з вигляду живі, а насправді прикидаються, — переконано став пояснювати ірландець. — Я вже давно навчився їх розрізняти. Є багато ознак. Мумія має побляклий погляд, у неї ніколи в голові не промайне незвична думка. Живе вона тільки заради свого пуза. Господу богові від цих тварин ні тепло, ні холодно. Невже ти сам не помічав, що більшість людей якісь несправжні? Наче живуть, а наче й ні.

Дуже цікаве спостереження, і неймовірно глибоке! Воно суперечило догмам усіх відомих мені віровчень, а між іншим я теж частенько не міг позбавитися відчуття, що багато людей схожі на згаслі світильники — не випромінюють ні світла, ні тепла.

— А в нас на «Ластівці», на вашу думку, хто живий? — запитала Летиція. Вона, як і я, була спантеличена неочікуваною розмовою.

Гаррі теж здивувався:

— Ти ще питаєш? Дезессар — пройдисвіт і шахрай, але душа в нього жива. Кабан і його сини — справжні поліняки, мертве дерево. Піп, звісно, живий. З матросів Божий вогник горить у старому добряку М’якушці, в дурненькому Борсуку, в Йоржі, хоч він і злісний паскудник, в сопливому юнзі Черепашці. — Він назвав ще кілька імен, і я був вражений: ірландець перерахував всіх, хто був мені хоч якось цікавий, незалежно від симпатій і антипатій. — Вся решта — мумії. Коли здохнуть, світу від цього не буде ні краще, ні гірше. Твій папута в тисячу разів живіший, за будь-кого з них.

Мені здалося, що я починаю розуміти сутність цієї дивної теорії. Ймовірно, правильніше було б говорити не про «мумій», а про людей з душею, що не прокинулася, — саме так називав Учитель тих, хто живе і помирає, жодного разу не подумавши про вищий сенс свого буття.

— Для чого ви мене це розповідаєте? — запитала Летиція.

— Називай мене на «ти». Ми тепер, як брати. Гаррі поклав їй на плечі обидві руки, і поранену, і здорову. Пальці, до самісіньких кісточок вкриті блідим ластовинням, опинилися просто перед моїм дзьобом. — А кажу я тобі все це, щоб ти не вважав мене душогубом. Так, Гаррі Логан за своє грішне життя прикінчив немало народу. Якщо бути точним, двадцять людей. Але серед них не було ні однієї живої душі, клянуся тобі! Все це були мумії! Єдина чорна пляма на моїй совісті — Джеремі Пратт. От він був справжнім, живішим за нас із тобою. Але я тобі розповідав, що мені довелося захищатися. Це по-перше. По-друге, я не вбив його, а тільки поранив. По-третє, я його перев’язав і намагався врятувати. А по-четверте, я назвав на його честь свого улюбленого сина!

Він змахнув сльозу і знову опустив руку Летиції на плече.

— Невже ти думаєш, що заради цих кольорових камінців, — штурман кивнув на скриню, — я вб’ю справжню живу людину — таку, як ти?

Дівчина подивилася в його вологі очі й опустила голову, їй було совісно.

— … Ні, не думаю, — тихо вимовила вона.

— А дарма.

Ірландець міцно стиснув пальці і завдав їй страшного удару коліном в пах, від чого моя вихованка зігнулася навпіл.

Розділ двадцять другий Про не випадковість випадкового

Судячи з зойку, Летиції було боляче — але не настільки, як, очевидно, розраховував підступний зрадник. Від поштовху дівчинка гепнулася на землю, але відразу ж схопилася на ноги і відбігла назад.

Будь-якого чоловіка такий удар надовго виведе з ладу. Є все ж переваги і в належності до жіноцтва!

Але я ж, я ж дурень! Нехай вже, дівчинка, вона юна і недосвідчена. Однак як міг я, підстаркуватий, битий життям папуга таке проґавити! Підступний ірландець своєю маячнею забалакав мене, змусив забути про небезпеку, а я ж знав, що напад неминучий!

Що тут скажеш? Навіть злочинство буває талановитим. Я давно зауважив, що серед негідників вправних психологів[40] набагато більше, ніж серед людей порядних. О, мерзотники вміють пробудити довіру і прихиляти до себе серця!

Здається, Логан був приголомшений майже так само, як і та, на кого він так підступно напав.

— Чорт! — вигукнув він, потираючи коліно. — Дивний ти хлопець, Епіне! Кістки в тебе там, чи що?