Сповідь відьом. Тінь ночі

«Із великою радістю отримав я від тебе листа з міста, де я народився. Познань краще ніж Угорщина, де тебе не чекає нічого, окрім злиднів. Хоча я й стара людина, твій лист виразно нагадав мені ті дивні події, що сталися весною 5351 року, коли до мене прийшов Edwardus Kellaeus, алхімік та улюбленець імператора. Він безладно белькотів, що начебто убив чоловіка і що невдовзі імператорська стража заарештує його за вбивство та зраду. Він віщував власну смерть, вигукуючи при цьому: „Я впаду в пекло, як падають туди пропащі янголи!“ Він говорив також про оту книгу, яку ти розшукуєш, яку, як тобі відомо, викрали в імператора Рудольфа. Цей Едвардус Келліус інколи називав цю книгу „Книгою Творіння“, а інколи — „Книгою Життя“. Він плакав і приказував, що кінець світу — не за горами. І все перелічував прикмети, такі, наприклад, як „Це починається з відсутності й бажання“, „Це починається із крові та страху“, „Це починається із відкриття, яке зробили відьми“. І так далі, і таке інше.

Перед тим як цю книгу викрали в імператора, Келліус, охоплений шаленством, видер із неї три сторінки. Одну з них він дав мені. Келліус не став казати, кому він віддав інші дві сторінки, загадково пославшись при цьому на янгола смерті та янгола життя. На превеликий жаль, я не знаю нинішнього місцезнаходження цієї книги. І тієї сторінки у мене також немає, бо я віддав її Аврааму бен Елії на зберігання. Він помер під час епідемії чуми, і, можливо, та сторінка є безповоротно втраченою. Єдиний, хто може пролити світло на цю таємницю, є твій творець. Дай Боже, щоб твоя зацікавленість у відновленні цілісності цієї пошкодженої книги поширилась і на відновлення цілісності твого перерваного родоводу, щоб ти зміг примиритися з батьком, завдяки якому ти живеш і дихаєш. Оберігай, Господи, душу твою.

Твій люблячий друг Єгуда зі священного міста Праги, син Бецалеля,

друге число місяця Елюля, 5369 року».

— І це все? — спитав Сковайся після іще одної тривалої паузи. — Йдеться лише про якусь зустріч?

— Власне, так, — відповів Нокс, роблячи швидкі підрахунки на звороті теки. Лев помер 1609 року. Келлі зустрівся з ним за вісімнадцять років до цього. Тобто навесні 1591 року. Він видобув із кишені стільниковий телефон і обурено поглянув на його дисплей. — А у вас що — сигнал сюди не дістає?

— Ми ж у підземеллі, — відказав Сковайся, знизавши плечима і показавши на товсті стіни. — Значить, я правильно вчинив, що повідомив вам про цей документ? — Він аж облизнувся від приємного передчуття.

— Ви все зробили правильно, Павеле. Я забираю листа. І книгу. — Це були єдині предмети, які Нокс коли-небудь виносив зі Страгівського монастиря.

— Чудово. Я так і знав, що вам варто буде приїхати, тим паче, що тут йдеться про алхімію, — радісно вишкірився Павел.