Сповідь відьом. Тінь ночі

— Ти вже мене попереджала про це, серденько. Я тобі довіряю. — Метью міцно взяв мене під руку. — І знову вперед — назустріч нашому майбутньому.

— До побачення, будинку, — сказала я, окидаючи останнім поглядом наш перший дім. Навіть попри те, що я побачу його знову, він уже не буде таким, як цим червневим ранком.

Блакитно-бурштинові ниті в кутках ляснули і роздратовано верескнули, заповнивши кімнату звуками й світлом. Глибоко вдихнувши, я зав’язала вузол на коричневій мотузці, а другий її кінець залишила вільним. Окрім Метью та нашої одежі, мої ткацькі мотузки були єдиними предметами, які я забрала з собою назад, у майбутнє.

— Вузол перший, зав’яжись, заклинання — почнись! — прошепотіла я. Щільність часу зростала з кожним вузлом, допоки верещання й голосіння мотузок не стало майже оглушливим.

Коли кінці дев’ятої мотузки сплелися воєдино, наші ноги відірвалися від підлоги і все довкола поволі розчинилося і щезло.

40

У всіх англійських газетах з’явився приблизно однаковий заголовок, але Ізабо вирішила, що той, який надрукувала «Таймс», був найбільш вдалим.