Справа про 19 роялів

— Невідомо, чи це був німець, бо про це взагалі майже ніхто нічого не знає. Але хто б то не був, наш відділ безпеки причетний до цієї справи тим, що заарештував Віртера. І це дуже прикро. Власне, неприпустимо. Тикач має наші інструкції.

— Але Тикач не мій підлеглий, — зауважив Клубічко.

— З ним ми упораємося самі. Проте Трампус — ваш підлеглий. Накажіть йому, нехай лікується, а не думає про роялі.

— У тих роялях, певно, щось заховано. Той, хто це шукає, поводиться, як злочинець. Отже, ми маємо підставу цим цікавитися. Зрештою, роялі розбивають не лише в Карлових Варах. Три випадки зафіксовано також у Празі, один навіть у консерваторії. Здається, то був досить цікавий випадок. Поки що не зовсім ясно, чи це справа рук німців. У Празькій консерваторії діяла чешка. Принаймні бездоганно розмовляла по-чеськи. Ви гадаєте, що треба припинити розшук злочинців і в Празі? Аби тільки догодити генлейнівцям?

Петровіцький люто глянув на нього.

— Йдеться не про те, щоб їм догодити, а лише про те, щоб мати від них спокій.

— Якщо я повинен припинити розшук у Празі, то прошу дати мені письмову інструкцію, — як завжди, чемно мовив Клубічко.

Петровіцький зиркнув на нього ще лютіше і стенув плечима.

— Ще чого захотіли! Дійте так, щоб це відповідало інтересам держави. Але я не хочу приховувати, що був би спокійніший, коли б ви припинили і празький розшук. Якби цього вимагали політичні причини. Під три чорти ті роялі. І без них маємо досить клопоту.

— Будь ласка, пане шеф. Сподіваюсь, що одержу від вас інструкцію в письмовій формі.

Петровіцький нічого не відповів і закінчив аудієнцію словами:

— Я чекаю, що ви негайно дасте Трампусові точні вказівки.

— Так, не турбуйтесь, він їх отримає.

Клубічко вийшов такий розлючений, що про роботу не могло вже бути й мови.

Він подумав, що можна було б трохи розвіятись прогулянкою в Стромовці, де він уже давненько не був. До цього чудового парку, — як на його думку, кращого навіть за славнозвісний Булонський ліс, — Клубічко завжди простував каштановою алеєю, що вела до палацу одного празького німецько-єврейського магната, а одразу ж за ним стояв майже завжди безлюдний літній палац якогось празького намісника. З північного крила вхід веде на невеличку, але чудову терасу. З неї відкривається чудовий краєвид на стародавній парк, засаджений рідкісними деревами, звезеними сюди з усіх кутків земної кулі.

Крутою стежкою Клубічко зійшов униз до перехрестя, звідки одна дорога вела до Празького зоопарку. Нею, важко гупаючи, по-військовому карбуючи крок, марширувала група чоловіків у темних дощовиках. На ногах у них були білі панчохи, а на головах — тирольські капелюхи. П'ята колона… Всі знали, що їхні одноплемінники на кордоні дістали завдання певного дня ударити в спину нашим прикордонникам, знищити телеграфний зв'язок, зруйнувати мости і залізничні колії, а оці загони у Празі — блискавично захопити вокзали, пошти, установи й викликати в столиці хаос. Усі це знали, тільки уряд удавав, ніби в цьому немає нічого серйозного, ніби збаламучені Гітлером німці просто бавляться у солдатиків. Дехто вдавав, ніби вірить, що Гітлер, коли вони відкриють йому шлях на Радянський Союз, дозволить створити напівавтономну область рейху, але тверезіші уявляли собі карту Чехії і Моравії зовсім інакше. А нині Петровіцький, один із тих, хто був причетний до підготовки зради, заборонив йому розшукувати людей, що хочуть захопити собі Кодетове багатство. Гнів у ньому аж кипів. «Ні,— дав він собі слово, — тепер я візьмуся за це по-справжньому».

Перш за все Клубічко зайшов до торговця музичними інструментами Риби.

— Так, ця гарненька молода дама приходила годину тому. Я сказав їй, що поки що нічого певного не знаю, але сподіваюсь. Вона залишила мені номер телефону. Ось він.

Клубічко записав його собі. Це був номер готелю «Шроубек».

— А чи не питала вона вас іще про що-небудь? Риба всміхнувся.

— Так, питала. Про досить дивну річ. Як зроблено напис па тому роялі, який я дістану. Фабрикант, мовляв, продавав два типи «Орфеїв». На тих, що були кращі, напис було увінчано емблемою з лавровою гілочкою, її цікавлять лише такі «Орфеї». Я знаю, що мій «Орфей» без такої емблеми, але вдав, що ніякісінького уявлення про це не маю. «Добре, — сказала вона, — я куплю рояль лише тоді, коли він буде з емблемою».

Клубічко на хвилину задумався.

— Було б найкраще, — сказав він Рибі,— якби ви позволікали ще кілька днів. «Орфея» покажете їй аж тоді, коли я вас попрошу. Зрештою, ваше щастя, що «Орфей» не має емблеми з лавровою гілочкою. Чому? Тому, що ви могли б мати через нього неприємності.

20