Станція з привидами

На обличчі Юліуса промайнула хвиля розплавленої люті до Офелії. Він зраджує її, жертвуючи багаторічною дружбою, і він має нахабність страждати від її відповіді?

До своєї честі, Рей просто киває. “Сюди, будь ласка.” Він простягає руку в жесті, щоб Юліус вийшов. Рей, дякувати Богу, не питає, хто має бути її екстреним контактом, тому що на даний момент у неї немає членів сім’ї та небезпечно мало надійних друзів.

Юліус піднімає руки на знак капітуляції й повертається, щоб піти. Але він зупиняється біля дверей. «Фел, я б не зробив цього просто так. Ти знаєш мене, ти знаєш, що я кохаю тебе, і я саме це мав на увазі. Я думаю, що з цим призначенням щось не так», — каже він. «Будь ласка».

На мить її пекуча невпевненість повертається. Вона хоче йому вірити, хоче вірити, що він зробив це насамперед для її блага. Можливо її призначення дивне. Можливо, вся справа в підготовці до її провалу.

Або, можливо, її сім’я дуже і дуже переконлива, коли хоче.

Вона не знає, кому вірити більше.

«Переконайтеся, що ви отримаєте те, що вам обіцяв Дарвін», — каже Офелія. «Ви це заслужили».

2

Через три місяці

Білі хмари пари дрейфують перед обличчям Офелії — її дихання стало помітним — це вказує на те, що її очі відкриті й вона принаймні трохи насторожена. Над нею пляма світла просочується крізь запітніле кругле віконце в кришці резервуара холодного сну. Слабке блакитне сяйво освітлює бічні стінки її труни. Вона прокинулася. Усвідомлення наступає раніше за все інше, що б це не було.

Останнє, що вона пам’ятає, це… Юліус.

Розпечений біль пронизує її при спогаді про його болісний вираз обличчя на порозі підготовчої кімнати. Але через мить все охолоне до знайомого і гіркого розчарування.

Це було просто до біса передбачувано. Вона повинна була це передбачити. Дозволяти йому - чи будь-кому - зайти за її спеціально збудовані стіни - це помилка. Її сім’я завжди знайде спосіб їх використати. Вона це знає.

Крім того, це не має значення, не зараз. Після цього, після Юліуса, було ще щось. Вона зосереджується, поки пам’ять не повертається до неї.

Рей тримає її руку, ощетинену від датчиків і трубок, не комфортно, а стримано, і наказує їй лягти у відкритий холодний резервуар для сну і глибоко вдихнути.

Було таке відчуття, ніби втискаєшся в труну, боки танка притискалися до її плечей. Інстинктивно її тіло бунтувало проти раціональної частини її розуму, відмовляючись розслабитися, повністю лягти на спину.

Але вона зробила, як сказав Рей, глибоко вдихнувши — востаннє за кілька місяців. Пекучий лід поширився вгору та всередину від її лівої руки, такий холодний, ніби її пекли живцем.

«Жодних жуків, жодних укусів», — попереджає її Рей, даючи традиційне послання R&E.

А потім… нічого. Лише невиразно втішне відчуття втрати свідомості.

Офелія намагається кліпнути, але її повіки реагують ще мляво. Один раз, і все. Потім вони залишаються закритими, залишаючи її в темряві.

Всередині резервуара щось тече, крапає, рівномірно, і стукає в її мозок, наче надокучливий удар пальця по чолу.

Натягнутий шум виривається з її холодного горла, вражаючи її. Її рот холодний, а язик — шматок розмороженого м’яса, чужий, незграбний.

Паніка поглинає спокій, викликаний наркотиками, які все ще течуть в її венах. Її рук, її ніг, здається, взагалі не існує, незважаючи на те, що вона їх відчуває. І коли вона знову намагається відкрити очі, її повіки тремтять, але залишаються закритими. Це жахливе відчуття — не контролювати своє тіло, коли ваш розум не спить. Ніби ти похований заживо, закутий у власну плоть і кістку.

Це нормально. Це все абсолютно нормально, каже вона собі.

Не те, щоб вона була незнайома з процесом пробудження; пацієнти говорили про це весь час. Але відчути це безпосередньо – це зовсім інша річ. І єдиний інший раз вона була такою молодою, що…

Вона відсікає цю думку, перш ніж вона зайде надто далеко. Зосередься на сьогоденні.

Після ще кількох моментів примусового рівномірного дихання до її тіла повертається більше відчуттів, і паніка поступово відступає, даючи їй простір для рішень. І коли вона знову намагається відкрити очі, повіки слухаються.

Датчики, трубки та дроти видалені — ті, які вона ще може бачити належать до системи для на ранньої стадії повернення її до тями. Дивне відчуття тяги в її гомілках, ймовірно, спричинене штучною гравітацією. Після кількох місяців у горизонтальному положенні її резервуар вийшов із стану холодного сну і тепер нахилений вертикально для пробудження. Але в неї болять коліна, ніби вона годинами стояла на невблаганній поверхні, не рухаючись.

Вона намагається поворухнутися, щоб полегшити біль, товстий шар біогелю на її шкірі хлюпає навколо неї, але ремінь на її плечах і грудях занадто тугий, щоб рухатися. Нижній ремінь на її стегнах вільніший, тому, мабуть, здається, ніби її коліна притиснуті до кришки бака. Її ноги поколює від уколів шпильками та голками, оскільки нормалізується кровообіг.