Storona

Из
– меняется
город войною.
Те же люди,
но судьбы новее,
Обрастают
совей пустотою,
Вместе с ними
площадки, аллеи.
По основе
своей неизменна
Суть войны —
друг на друга к победе
Но в процессе
видна перемена
Инструментов:
от копьев к ракете.
И приходят
ракеты и пули.
Перестали
расти новостройки.
Скотчем
в крестики
окна раздули.
Стадионы пусты
без прослойки.
На инерции
мирной весь город
Кто все так же
хранит повседневность,
Кто не видит
начавшийся холод
В лето жаркое
град – откровенность.
Русский мир
украинских снарядов —
От советских
запасов в наследстве,
Из Кремлевско
– Майданных обрядов
Боль Руси
в капитальном соседстве.
Но Донецк
не сломить,
сам в изломе
Этот взор
созиданья народа,
В чьих зрачках
красным жгут
милли
– оны
Роз неназванной
миру природы.
Интернет
пусть кипит
рваным стримом,
Одинаково разны
ответы
На вопросы
эпохи, под гримом
Пусть шуты
на ТВ
чтут монеты.
Пусть кого-то
посадят за слово,
Ведь диктует
война информаций —
Мысль
снаряд
и вибрацией грома
Перепонки должна
рвать у наций.
Здесь свои
мигом станут чужими,
А чужие – своими.
Завидно,
Обвиняя в измене режимы
Взгляд отводят
от зеркала стыдно.
Где та правда,
что в мгле затерялась?
Кто всем скажет
про то, что случилось?
Иль случилось же то,
что сказалось?
Нет
здесь истин
им время не в милость.
Есть момент,
есть слова,
есть реальность —
Ест момент,
ест слова
и себя же,
Порождая,
в потоках дуальность
Восприятия смыслов
из сажи.
Осуждения
пепел жжет темя
Тех, кто воет
отчаяньем глухо,
Хайп ловя
в безымянное время,
Но страдая
исколотым духом.
Кто за деньги,
за выгоду плещет
И слезою,
и радостным криком.
Ну а кто
только двигает резче
Отреченье
в себя
к новым пикам.
В интернете
Андрія творенье.
Город Львов
не проснулся от звуков.
Муж
к другим и к себе
обращенье
Драгомановкой
выразил муки.
«Вже згорајуть
листи в Украјіну,
Чи безглуздо?
Чи з наміром цільно?
Мојі втрати —
придбанньа за спину…
Спів
– вітчизники
слухајте вірно.
Ја звертајусь
до кожного брата,
Ја звертајусь
до кожнојі сестри.
Та не тим
словом,
шчо је гармата.
Хочу крик
украјінцьам донести.
З нами зараз
трапльајетцьа страшне
Катастрофа
дльа нас перемога.
Само
– губні
народ
крутить шашні
Дльа прибутку панів
на дорогу.
Ви на дзеркало
пильно дивітцьа.
Ми насправді
не в битві з Москвоју,
Хоч відправила нам
лиха
птицьу,
Адже самі
на себе з віјноју.
Вже зізнајтесьа
чесно, в годину
Коли кажуть
вмирать сміливіше
Повертати Донбас,
вслід – до Криму…
Але втратили
все це раніше.
Всьу минулість
всі землі крајіни
До імперських
дробили загонів.
Історичні,
культурні глибини
Страшно дільать
тепер регіони.
Схід та південь
віјна не поверне,
Олігархики
хлопці це знајуть.
Конкурентів
та виборців певно
Із Донбасом
та Кримом зливајуть.
А ви слухајте
політиканів,
Вони мантри
закльаттьам говорьать.
Вони вірьать
у гроші, не в рани
Котрі нам
јіхніј бізнес
приводить.
Хто свідомиј із них,
шче страшнішиј,
Бо за сином својім
в чергу кине
Синів
ваших
в забіј најдурнішиј
На приношенньа жертв
в заклик глини.
Потім скажуть
піти на русинів
Був би привід,
почнуть шматувати
Ліс, чорнозем,
јантарні долини
Капітальні
ненажерні кати.
Незалежність – на ринок,
з вьазниці.
Кров та землі
поставльать на продаж.
Чи зумисне,
чи – ні, без різниці.
Доки всі
гімн
співајуть упродовж.
Ми все ділимо
по заповітам
Тих, хто з поділів
створьује владу.
Наше горе значне́,
шчастьа ј діти…
Хіба ворог живе
не з тим
складом?
Наші свьата,
віјни ветерани
Шчо з дивізіј
та арміј повстанських.
Все теж саме
в нас,
тіль
в інших
станах
Јак всі спадки
часів шче радьанських.
Ми ті ж засоби
чемно придбали,
Котрі разом
ганьбоју судили.
Стукачництво
та цензорів жало,
«Враг народа»,
репресіј посили.
Чому кажу таке,
ја вже втратив,
Свого старшого
сина Тараса,
Ось і меншиј
з віјноју поладив
Ја сам винен,
не чув цього гласу.
Јак крајіна
не чула проблеми.
Ми ховалисьа
у повсьакденні.
Буде гірше,
јакшчо у теренах,
Всі залишимось,
будем даремні.
Нам потрібні були
різні зміни,
Нам потрібна мета
јак Јевропа,
Але доки
чекајуть нас міни
Поки скачем
јак стадо холопів.
Јевропејське життьа
та закони,
Різномовність
та толерантність,
Та проблеми,
все це за кордоном
Бачив ја, ну а тут
лиш халатність.
Ми повинні
реальні питанньа
Прирадити в крајіні
скоріше.
Екологіја, бідність, спусканньа
Демографіјі,
СНІД…
буде ліпше?
Шче проблем собі
самі придбали
Із віјноју,
тим мовним питанньам.
Згоден ја,
шчо ј Росіјі це вправи,
Але слабість в нас —
јіј сподіванньа.
Де супротив в Криму,
партизани?
Вони раді
від нас утікати.
Чи потрібен Донбас,
такиј самиј,
Јакшчо тільки віјну
з ним
нам мати?
Ту віјну,
котра без оголоси,
Цьу гібридну віјну
із Москвоју.
Це ж так зручно
дльа нинішніх босів:
«Тут војуј,
там торгуј
із ордоју».
Нам шче довго
так будуть довбати:
«Патріоти на фронти
јдуть разом!
Справжніј муж
вијде тільки з солдату!
А наш ворог
Росіја зараза!»
Ці всі збільшенньа
тільки дльа того,
Шчоб провали
реальні закрити —
Вони будуть,
ја вам дају слово,
А безглуздьа
розквітне јак квіти.
Вже втрачају
своју ту родину,
Від јакојі
ховавсьа в писанні,
Разом з неју —
своју Батьківшчину.
Зараз хоч
листи
видав реальні[123]

».Пусть несется
посыл из инструкций,
Собирая текста,
где даст роду?
В городах
из чугунных конструкций,
Чтоб дробить
из бетона свободу?
Утешение и рефлексия,
Ярость смыслов
и обреченность.
У надежды
есть место и силы?
Время скажет,
где толк,
где никчемность.
Только мысли
став, словом созвонным
Суть свою
тратят
все неизбежно.
Текст живет
от отца отречено
Сам себе
став главою прилежным.