Стрімголов. Історія одного життя

Олівер Сакс Стрімголов. Історія одного життя

Присвячую Біллі

Жити потрібно, дивлячись уперед, проте зрозуміти життя можна, лише озираючись назад.

К’єркегор

Стрімголов

Навчаючись у пансіоні, куди мене, малого, запроторили під час війни, я почувався безпорадно, немов у в’язниці, прагнучи руху й сили, свободи пересування та надлюдських можливостей. Я насолоджувався ними у своїх снах або ж коли катався верхи в селі біля пансіону. Мені подобалися міць і піддатливість мого коня, я неначе зараз відчуваю його легку жваву ходу і тепло його тіла, що солодко пахло сіном.

Понад усе я любив мотоцикли. Мій батько перед війною мав Scott Flying Squirrel,[1] оснащений двигуном із водяним охолодженням, що пронизливо рокотів під час вихлопу. Я також мріяв про потужний мотоцикл. Мене цілковито поглинали зображення мотоциклів, літаків і коней, так само як і світлини мотоциклістів, пілотів чи вершників. Мені уявлялося, що вони здатні тріумфально підкорювати свої норовливі засоби переміщення. Моя хлоп’яцька уява живилася кінострічками про ковбоїв, а також фільмами про героїчні повітряні битви, де ризикували життям пілоти на винищувачах «Харрікейн» і «Спітфайр», які, втім, були в захисних льотних костюмах, як мотоциклісти у шкіряних куртках і шоломах.

Коли у 1943 році я десятирічним хлопчиком повернувся у Лондон, то полюбляв сидіти біля вікна у нашій вітальні, намагаючись розпізнати мотоцикли, що мчали повз (після війни, коли бензин став доступнішим, ці транспортні засоби все частіше почали з’являтися на вулицях). Тоді я міг розрізнити з десяток чи й більше фірм: AJS, Triumph, BSA, Norton, Matchless, Vincent, Velocette, Ariel і Sunbeam, а також рідкісні іноземні екземпляри на кшталт BMW та Indian.

У підлітковому віці ми з кузеном, який поділяв мої вподобання, регулярно відвідували Кристал-пелес,[2] щоб подивитися мотогонки. Я часто добирався попутками, щоб видертися на узгір’я Сноудонії[3] чи пірнути у води Озерного краю,[4] а іноді мене підкидали мотоциклом. Я захоплено мчав на задньому сидінні, ще більше марячи гладеньким потужним байком, власником якого я стану одного дня.

У вісімнадцять років у мене з’явився перший мотоцикл — BSA Bantam, що раніше був у вжитку, з маленьким двотактним двигуном і, як виявилося пізніше, несправними гальмами. Я здійснив свою першу поїздку на ньому у Ріджентс-парку. Вона виявилася вдалою, я б сказав, рятівною, позаяк, коли я мчав на повній швидкості, заїло дросель, а сили гальм виявилося недостатньо, щоб зупинити мотоцикл чи принаймні трохи сповільнити його рух. Дорога пролягала навколо парку, і я просто намотував кола, не маючи змоги зупинитися. Я сигналив і волав, щоб попередити перехожих, щоб ті тікали з мого шляху, проте після другого чи третього кола вони самі почали розступатися, щось підбадьорливо викрикуючи, а я тим часом знову й знову проносився повз них. Я знав, що мотоцикл рано чи пізно зупиниться, коли закінчиться пальне, і нарешті після десятка кіл, мимоволі намотаних навколо парку, двигун зафиркав і заглух.

Моя мати від початку була страшенно проти того, щоб я обзаводився таким транспортом. Це не стало для мене новиною, але я був здивований, що її підтримав батько. Адже він сам їздив на мотоциклі. Вони намагалися відмовити мене від цієї ідеї, купивши невеличке авто — Standard 1934 року, що могло заледве витиснути 65 км/год. Я переймався все більшою неприязню до цієї машини, аж поки, підкорюючись імпульсу, не продав її, придбавши на виручені гроші Bantam. Тепер мені довелося пояснювати батькам, що легенька машина чи мотоцикл є небезпечними — вони недостатньо потужні, щоб врятувати мене від халепи, тому значно безпечніше мати більший і потужніший мотоцикл. Вони неохоче погодилися і виділили мені кошти на покупку Norton’a.

На своєму першому Norton’і, обсяг двигуна якого сягав 250 ку­бічних сантиметрів, я кілька разів мало не потрапив в аварію. Першого разу надто швидко підрулив до перехрестя, коли горіло червоне світло і, розуміючи, що не зможу безпечно загальмувати чи розвернутися, просто поїхав уперед і якимось дивовижним чином прослизнув між двома рядами машин, що рухалися у протилежних напрямках. Реакція не забарилася: я проїхав ще з квартал, припаркувався на бічній дорозі і знепритомнів.